Image Image Image Image Image Image Image Image Image Image
Перейдіть догори

Догори

40 днів пустелі. День32 - Дабар - біблійний курс

40 днів пустелі.  День32
Спільнота Дабар

Залишимось ще трохи із постаттю Ісуса Навина, як того, кому вдалося увійти в Обіцяну Землю та ще вести за собою народ. Пам’ятаємо про його дружбу з Богом, з Яким він перебував постійно у тісних стосунках. Але був ще один факт, який теж забезпечив Ісусу Навину входження до Землі Обіцяної. Відкриймо книгу Чисел 13 розділ – читаємо про той момент, коли Бог посилає розвідати Ханаан-Землю, при чому – посилаються князі із кожного коліна, найдостойніші із народу. Серед них був теж Ісус Навин.
Якщо маєте хвилину часу, придивіться до цього розділу трохи ближче. Голови синів Ізраїля прийшли в Ханаан-Землю, побачили мешканців тієї землі, взяли гроно винограду та й повернулися назад, проте, вартує особливої уваги, як вони потім описують те, що побачили, своїм побратимам – спочатку констатація факту – “Тільки ж народ, що в ній живе, сильний та й міста укріплені, вельми великі; бачили ми там і потомків Анака.”, проте потім, після слів Калева, що вони все ж таки підуть і посядуть ту землю, бо стане сил, ці ж хоробі воїни, найкращі з народу додають фарб своїм оповіддям – “Земля, що нею ми пройшли, щоб розвідати її, то така земля, яка пожирає своїх мешканців, а всі люди, що їх ми бачили там, великі на зріст.Бачили ми там і велетнів, синів Анака, з роду велетнів; і самим нам здавалось, наче ми та сарана, і такими, певно, й були ми в їхніх очах.” Чи зустрічали ми трохи вище в цьому ж розділі, що земля пожирає людей, а там ходять самі велетні? Здається, ні!
Відкриваємо наступний розділ і тут маємо відповідь, чому Ісус Навин увійшов в Землю Обіцяну і чому взагалі народ блукав аж 40 років пустелею. Не просто так же ж!
Як бачимо, на такі коментарі найкращих з синів Ізраїля, народ збунтувався – знову захотілось їм настановити собі вождя та повернутися в рабство до Єгипту. І як завжди буває в наших пустельників, вони починають на Бога нарікати.Проте, Ісус Навин та Калев намагаються розвіяти їхні побоювання – “Коли Господь милостив нам, то він приведе нас у ту землю і дасть її нам: то бо земля, що справді тече молоком та медом.Тільки проти Господа не бунтуйтесь і не полохайтесь людей тієї країни, бо вони для нас, мов хліб. Захисту в них немає, а Господь з нами: не лякайтесь їх.” І тут дивує народ, який на ці досить такі очевидні слова довіри до Бога, намагається двох мужів закаменувати. І зрозуміло ж, що Господь не може просто залишатися осторонь у цій перепалці:
“Тож скажи їм: Як живу я – слово Господнє, – зроблю з вами так, як ви наговорили в мої вуха.
У пустелі цій поляжуть ваші трупи, усі ви, що були перелічені, усім вашим числом, від двадцятьох років і старше, ви, що нарікали на мене. –
Ніхто з вас не ввійде в землю, в якій я, піднісши вгору мою руку, (поклявся) вас оселити, – крім Калева, сина Єфунне та Ісуса Навина.
Дітей же ваших, що про них ви казали, мовляв, вони здобиччю стануть, – їх я введу туди, і вони спізнають землю, якою ви нехтували.
Ви ж трупом ляжете в цій пустелі.
Діти ваші блукатимуть сорок років пустелею, щоб спокутувати ваші беззаконня, поки не зогниють ваші трупи в пустині.”
Мабуть, сьогодні роздуми занадто довгі і занадто багато цитат із Біблії. Чому так зробили? Не знаємо, чи матимете Ви час відкрити окремо розділ і роздумати над ним ввечері, але цей момент розвідин Землі Ханаан здається надзвичайно важливим. Саме він став тим переломним етапом, який перекреслив старому поколінню шлях до входження в Землю Обіцяну.Спробуйте віднайти себе в цих двох розділах, можна відкрити для себе безліч схожих життєвих ситуацій, проте, залишимось поки на двох моментах:
“Ми наче та сарана” – говоримо собі так само ледь не кожного дня. Повторюємо як псевдомантру, що нам не вистачить сил, ми – заслабкі – на зміни, на оновлення, на те, що можна здобути Обіцяну Землю – як в духовному плані, так і просто в найменшій щоденній буденності. Применшуємо, концентруємось суто на тому, що нам щось не вдається, зміщуючи акценти і зариваючись у слабкощах, навіть не пробуємо того іншого варіанту. Чому ж так любимо топити самих себе? Спробуйте принаймні один день не боятися і не концентруватися на своїх вигаданих самими ж собою мінусах, а принаймні спробувати подивитися на себе Божими очима, а Він то точно не сприймає нас, як сарану. Не впадати у егоїзм та “я – центр Всесвіту”, проте, і не займатися “самоїдством”. Чи задумувались Ви просто над тим, які сильні риси ви маєте, не додаючи до них таких звиклих “але” – “я – хоробрий/розумний/красивий/надійний, але…”
І другий момент, певне, найважливіший на все наше життя – Бог – Сильніший будь-яких наших слабкостей та життєвих ситуацій. Побачивши стільки див, досвідчивши такої Божої присутності, вкотре сумніваюсь і думаю, що Богу щось та й може бути не до снаги. Щоб довіряти безсумнівно, потрібно бути у постійних стосунках. Чи так є у житті кожного з нас? Без Бога все у нашому житті здається такими “велетнями”, якщо подумати, то часом навіть саме життя сприймаю так, як щось занадто складне. Проте, все кардинально змінюється, якщо ми маємо той зв’язок з Богом, про який роздумували вчора.
Багато питань виникає після цих двох розділів конкретно до самого себе. Приділіть принаймні пару хвилин сьогодні ввечері, щоб над ними задуматись – як сприймаєш Бога, чи довіряєш Йому перед обличчям труднощів, як дивишся на самого себе?

Тату, з Яким здобуваємо Землю Обіцяну, нехай наші стосунки і довіра до Тебе, принаймні на маленький крок кожного дня стають міцнішими.

#40днівПустелі #ВеликийПіст
#День32