• Спільнота Дабар
• Дата публікації 24 Жовтня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

25 жовтня Лк 13, 1-9

Того часу прийшли деякі й розповіли Ісусові про галілеян, кров яких Пилат змішав з їхніми жертвами. У відповідь Ісус сказав їм: «Чи ви думаєте, що ці галілеяни, які так постраждали, були більш грішні від інших галілеян? Ні, кажу вам; але якщо не по­ка­єтеся, то всі так само загинете. Або ті вісімнадцять, на яких упала силоамська вежа і вбила їх, чи думаєте, що вони були більше винні від усіх людей, які про­жи­ва­ють в Єрусалимі? Ні, кажу вам; але якщо не пока­є­теся, то всі отак загинете». І Він розповів таку притчу: «Один чоловік мав у своєму винограднику смоківницю і прийшов шукати на ній плоду, але не знайшов. Тож сказав він виноградареві: “Ось уже третій рік, як приходжу шукати плоду на цій смоківниці й не знаходжу; тому зрубай її, – нащо зем­лю даремно займає?” А той у відповідь каже йому: “Пане, залиш її ще на цей рік, доки обкопаю довкола неї та підсиплю гною, то, може, наступного року зро­дить плід, а коли ні, зрубаєш її”».

Зазвичай, коли чуємо про фігове дерево, яке прокляли (Мр. 11:12 – 13) і зрубали (як у сьогоднішньому уривку), малюємо в уяві такого собі Бога-месника, справедливого суддю з сокирою в руках, а себе – цим деревом, не тільки фІговим, а й фігОвим. Уявляємо, як зараз «дістанемо», як почуємо останні слова Бога і Він відріже нас від Себе… Але що, коли цей текст – (ще й) про інше?

Бог-«марнотратник» і Бог-«бухгалтер». Зазвичай, Біблія показує Бога як «люблячого марнотратника» – у доброму значенні цього вислову: коли йдеться про благодаті, які Він нам дає (в Кані Галилейській Ісус створив не 2-3 пляшечки вина, щоб від Нього відчепилися, а приблизно 600-700 л, після нагодування 5 тис. людей тільки огризків залишилось 12 кошиків!, «прощай 70 разів по сім», Господь карав до 3-4 покоління, а благословляв до 1000). Це свідчить про те, що Господу не треба економити, щоб «нашкребти» нам на щастя, Він може дати щастя більше, ніж вмістить наше серце. Він дає, не рахуючи, не сприймає наші серця як мензурки з позначками «досить», а переповнює їх вщент, за вінця, навіть коли вони бувають диряві (помирав за учнів, які Його покинули, приходив до Томи, який не вірив у Його найбільше чудо, дав ключі від Своєї Церкви зрадникові,  обідав із грішниками, які навряд стали ангеликами як на поворот вмикача, і цей список можна продовжувати вічно). Чому ж тут Бог стає таким скрупульозним «занудою-бухгалтером», що постійно поглядає на годинник і не терпить якоїсь недостачі?

Коли шукаємо плоду? Є такі моменти в житті, коли нам не треба пояснювати собі, чому… Коли робимо те, що любимо, коли маємо мир у серці, коли поруч кохані люди, наше серце знає, що так має бути, що непотрібно шукати сенсу, що він точно у цьому всьому є. Тоді нам не потрібно нічого собі пояснювати, нічого доводити, тоді нам непотрібно шукати плоду. Але нам критично необхідно знайти плоди в нашому житті тоді, коли нам боляче і гірко. Тоді починаємо запитувати Бога, для чого це трапилося, як Він таке допустив. І Бог відповідає. Образом із цієї притчі.

Бог стає нетерплячим саме в таких ситуація – тоді, коли нам боляче. Коли плачемо, Він не каже: «Можливо, завтра в Моєму графіку з’явиться вікно – і Я зможу тобі чимось допомогти». Він постійно приходить до дерев у нашому житті і дивиться, чи вони приносять плід. І зрізає всі беззмістовні ситуації, всі уривки нашого життя, які можуть нас тільки обікрасти, поранити, нічого не давши взамін. Бог вирізає всі страждання заради страждань. Бо стає нетерплячий, коли нам болить.

Можливо, саме тому Ісус прокляв смоківницю в іншому місці Святого Писання. Можливо, саме тому Натанаїл так «розтанув» після здавалося б звичайнісіньких слів «Я бачив тебе, коли ти сидів під смоківницею» – що тут такого? Ісус міг просто підглядати.

Можливо, Натанаїл також сидів і шукав солодких фіг у своєму гіркому житті. «Я бачив тебе» означало «Я був там також – у твоєму болі». Мабуть, Натанаїл добре розумів, що дистанцію до його ран міг подолати тільки хтось дуже люблячий – всі інші хочуть нас бачити сильними.

Ми можемо довго пояснювати комусь, де нас болить. Але Богові довго пояснювати не треба. Коли Господь торкається цього місця, Він не завжди забирає біль, але Його рука також починає боліти. Біль не завжди проходить одразу, але Господь не перестає цілувати наші поранення. Буває так, що Бог, замість того, щоб викорчувати наші страждання-смоківниці, їх ще й підживлює. Але це тільки тому, що знає, які солодкі фіги виростуть згодом.

Варто пам’ятати, що кожного разу, коли ми плачемо, на іншому кінці ситуації, якого ми поки що не бачимо, Бог садить ще одну смоківницю, створену для того, щоб родила солодкі плоди. Колись я запитала в своєї подруги: «За що люди люблять каву? Вона ж така гірка», – і отримала відповідь: «За післясмак». Так само і в житті. Чи наважишся випити? Коли Господь пригощає. Він з будь-якого фігОвого дерева може зробити фІгове.