• Спільнота Дабар
• Дата публікації 6 Лютого, 2015
• http://www.dabar.org.ua

7 лютого

Марка 6,30-34

Апостоли ж зійшлися до Ісуса й розповіли йому про все, що робили й чого навчали. Він їм і каже: Ідіть самі одні осторонь, десь насамоту, та й відпочиньте трохи. Бо тих, що приходили й відходили, так було багато, що вони не мали часу навіть щось перекусити. І відплили вони човном у відлюдне місце самі одні. Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх.  Вийшовши Ісус, побачив силу народу – і змилосердився над ними, були бо вони, немов вівці, що пастуха не мають. І він навчав їх чимало.

Це слово для всіх апостолів і служителів, для кого служіння, волонтерство, допомога цілому світу стала справою всього життя. Іноді Господь може Вам, нам і мені говорити такі слова – “підіть та відпочиньте”. Чи дозволяємо ми собі відпочинок? Чи віримо ми, що Божею волею є не тільки, щоби ми роздавали своє життя, сили і час всім, але й віддавали належне самому собі? Чи залишаємо ми місце в житті і для себе?

Коли життя християнина перетворюється на суцільне служіння, то зникає можливість навіть “щось перекусити”, як пише сьогоднішній Євангеліст. І цей невеличкий факт не треба зводити лише до фізичного голоду, бо завжди фізичне насичення Біблія прирівнює до духовного. Тобто і в духовному сенсі діє закон – якщо я служу тільки іншим і не служу собі, я перебуваю в стані духовного голоду. Це дуже химерний стан постійно служити і думати, що все нормально, бо ж служу, бо ж з Богом. В такій ілюзії можна не помітити як перетворюєшся в духовного дистрофіка, навіть скелета. Нас часто вражали випадки дуже плідного і натхненного цілепального служіння, яке врешті закінчувалося крахом. Що відбувалося? Людина не помітила, що в духовному сенсі вона сама гине від голоду.

Важливо також уточнити, що Ісус запропонував учням відпочинок насамоті. Результатом таких Його слів була розповідь учнів, як круто вони Євангелізували, зціляли, проповідували. В іншому Євангелії нам зустрінеться коментар “навіть демони нам коряться”. Отже, апостоли перебували в ейфорії, учнів розпирало почуття своє вартості від їхніх чудес. Їх вже помічали люди і говорили поважно, вказучи пальцем: “Це ті, які творили чудеса”. На цьому фоні Ісус їм пропнує відпочинок насамоті. Здавалося б, треба зібрати овації, а вже потім усамітнітися, але Ісус їх відправляє подалі від їхньої слави. А як я реагую на славу і похвалу? Волію купатися в її променях? Чи віддаю славу Богові насамоті?

У нас є кліше “Божа воля”, яким часто прикриваємо відсутність віри в те, що Бог мене любить, хоче зцілити, допомогти, зчинити чудо. Господь виразно нам сказав: “Просіть і дасться вам”. А ми все одно сором’язливо стоїмо в стороні, не наважуючись попросити Бога про благодать. Цей фрагмент нам показує, як люди змінювали першопочаткові плани Ісуса, Бога. Він хотів відплисти і побути на самоті, а люди фактично змінили Його волю. Давайте прослідкуємо як їм це вдалося.

“Але бачили їх, як вони відпливали, й багато впізнали їх, тож пішки збіглись туди з усіх міст та й випередили їх”.

Уявіть собі людей, які бачать, що Ісус з учнями відпливає. Можу навіть уявити, як вони гукали: “Почекайте, зціліть іще мене, а вже потім кудись їдьте”. Що роблять ці люди? Сідають і похнюплено-побожно констатують: “Немає на те Божої волі”? Ні, вони біжать, оббігають здоровенне Тиверіадське озеро швидше, ніж Ісус та учні дістаються другого берега навпростець і захекані зустрічають Ісуса, який вже не може їм відмовити. А ви так бігали за Христом?