• Спільнота Дабар
• Дата публікації 6 Квітня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Йоана 20;11-18

11 Марія ж стояла надворі перед гробницею і плакала. А плачучи, нахилилась вона до гробу, 12 і бачить двох ангелів: у білім вони, сидять – один у головах, другий у ногах, де лежало було тіло Ісусове. 13 І кажуть вони їй: «Жінко, чого плачеш?» – «Узяли мого Господа, -відвічає їм вона, – і не відаю, де покладено його.» 14 Сказавши це, обернулась і бачить: Ісус там стоїть! Та не знала вона, що то Ісус. 15 І каже їй Ісус: «Жінко, чого ж ти плачеш, кого шукаєш?» Гадавши ж вона, що це садівник, говорить йому: «Пане, коли ти забрав його, то повідай мені, куди ти його поклав, – а я заберу його.» 16 Мовить до неї Ісус: «Маріє!» А та обернулась та до нього по-єврейському: «Раввуні!» – що у перекладі означає: «Учителю!» 17 А Ісус їй каже: «Не стримуй мене, не зійшов бо я ще до Отця мого, але йди до моїх братів і повідай їм: Іду я до Отця мого й Отця вашого, до Бога мого й Бога вашого.» 18 І пішла Марія, щоб звістити учням: «Бачила я Господа», -та й що він це їй повідав.

Для того, щоби побачити ангелів Марії треба було нахилитися до гробу. Зазираючи в смерть, можна побачити життя? Заглядаючи в скорботу, можна побачити втіху та надію?

Ангели запитують Марію про самоочевидну річ. Хіба вони не знають, що вона плаче за Ісусом, якого так любила. Але Євангелія наповнені такими самочевидними “чому”, “що”, “чого”. Пам’ятаєте сліпу особу, яка шукала зцілення, Ісус  тоді запитав його: “Чого хочешь”. Так само Ісус запитує у лежачого біля Вифезди.  Чому Господь нас питає про очевидне? Можливо, щоби ми самі для себе прояснили чого ми прагнемо, шукаємо і врешті чому плачемо. Бо можна плакати не за Ісусом, а за комфортом та теплом, які Марія могла досвідчувати біля Нього. Можна плакати за себе, а не за іншого, тому що тепер мене огортає страх. Цікаво, що Марії було двічі поставлене це запитання: “Чому плачеш?” Але Ісус вже додає друге питання: “Чого шукаєш?” Здавалось би це тільки труп, але Марія про цей труп говорить як про живого: “Узяли мого Господа”. Марія шукає Господа, а не труп Господа.

Тільки, коли прозвучало її ім’я з вуст Христа, Марія сама пізнала в садівнику Ісуса. Так само і наше ім’я спочатку злітає з вуст Спасителя, який Сам перш за все нас шукає, а вже потім ми розуміємо хто перед нами. Спочатку Бог звертається до людини, а вже потім людина відповідає Йому. В цьому привітанні також закладений шлях усвідомлення себе і Бога. Ми не знаємо хто ми, допоки Бог нам цього скаже. Саме Ісус говорить Марії хто вона є – Маріє. І лише потім, коли людина дізнається від Бога ким вона є вона може збагнути ким є Бог – Равунні.

Дивна річ, що дія відбувається у саду, так ніби натякаючи на сад Едемський. Саме в саду жінка згрішила першою, і саме в саду першою дізналася, що Він воскрес, а вона відкуплена Богом, названа по імені.