• Спільнота Дабар
• Дата публікації 31 Травня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

1 червня
Мк.12: 1 І почав Він у притчах до них промовляти: Насадив був один чоловік виноградника, муром обгородив, видовбав у ньому чавило, башту поставив, і віддав його винарям, та й пішов. 2 А певного часу послав він раба до своїх винарів, щоб прийняти частину плоду з виноградника в тих винарів. 3 Та вони схопили його та й побили, і відіслали ні з чим. 4 І знову послав він до них раба іншого, та й того вони зранили в голову та зневажили. 5 Тоді вислав він іншого, і того вони вбили. І багатьох іще інших, набили одних, а одних повбивали. 6 І він мав ще одного, сина улюбленого. Наостанок послав і того він до них і сказав: Посоромляться сина мого! 7 А ті винарі міркували собі: Це спадкоємець; ходім, замордуймо його, і нашою спадщина буде! 8 І вони схопили його та й убили, і викинули його за виноградник… 9 Отож, що пан виноградника зробить? Він прибуде та й вигубить тих винарів, і віддасть виноградника іншим. 10 Чи ви не читали в Писанні: Камінь, що його будівничі відкинули, той наріжним став каменем! 11 Від Господа сталося це, і дивне воно в очах наших. 12 І шукали Його, щоб схопити, але побоялись народу. Бо вони зрозуміли, що про них Він цю притчу сказав. І, лишивши Його, відійшли.
Спробуємо звернути нашу увагу на певні постаті в даному фрагменті. Зможемо побачити, як саме це слово стосується нашого життя. Якщо уважно приглянутись, то зможемо помітити, що притча про виноградник нагадує нам перший розділ з книги Буття. Коли Бог створив людину, тобто Адама, і все решту створив для людини — сад в Едемі. І поставив Адама цей сад доглядати і пильнувати, як і виноградарів доглядати за виноградником. Як далі читаємо, то бачимо, що Адам не тільки не приніс плоду у свій час, але і з’їв заборонений плід. Що і призвело до гріха.
Чим для мене є той виноградник? Ми з народження отримуємо певні дари, здібності, харизми, знання, що з роками тільки помножуються в нас. Кожен має свій пакет «здібностей». Отже, ми маємо всі інструменти, щоб виноградник, тобто наше життя було плідне. Ми отримали Слово Боже, і маємо певні здібності, щоб це Слово розвивати в нас, ділитися ним з іншими. Дав нам Любов, і дав нам ближнього, щоб дарувати цю любов.
Бог дав Адаму все, а він через свій непослух все зруйнував, що мав, життя в Едемі. Але на цьому історія не закінчується. Протягом всієї історії спасіння Ізраїльського народу, можемо спостерігати, який є Бог терпеливий, як Він любить своє творіння і постійно Сподівається на наше навернення.
Ця притча гарно ілюструє терпеливість Божу і його любов до нас.  Бог спочатку посилає своїх слуг, так званих пророків, якщо візьмемо паралель зі Старим Завітом, щоб ми звернули своє обличчя до Бога, прислухались до Його слів. Одних побили, інших катували, ще інших вбили. Вони не змогли достукатись до наших сердець. Ми жорстоко з ними вчинили.
Але, Бог не здається: «Матимуть пошану до мого сина». Гадаєте, що дати свого сина в жертву було в планах у Бога? Який батько зможе принести умисно таку жертву?
Бог, виноградар наш, мав надію, що матимуть пошану до Його сина. І власне, як ми вчинили, вбили і викинули Його зі свого виноградника, зі свого серця. Не прийняли Ісуса в своє життя. Так були закриті на Нього, що цим і вбили Його.
Але і тут Бог виявив свою терпеливість і любов. Він найбільше зло, якого ми допустилися перетворив на джерело благодаті  відкуплення. Не слід зневірюватись. Варто надіятись на світле майбутнє і в кращих нас, в свою спроможність впустити Ісуса в своє життя, щоб він впорядкував мій виноградник собі на славу. Навчив нас любити і ділитися цим почуттям з іншими. Бо ти є той плід Божий, що з нього може прорости ще більше плодів. Навчившись ділитися тим що маєш, матимеш радість від цього.