• Спільнота Дабар
• Дата публікації 30 Січня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

31 січня

Мк 4, 35-41

Того дня, як настав вечір, Ісус сказав своїм учням: «Переправимося на той бік». Відпустивши натовп, вони взяли Його, тому що Він був у човні. Й інші човни були з Ним. Та здійнялася сильна буря з ві­т­ром; і хвилі заливали човен, так що човен вже наповнювався водою. А Він був сам на кормі – спав на по­душ­ці. І будять Його, й кажуть Йому: «Учителю, хіба Тобі байдуже, що ми гинемо?» Вставши, Він наказав вітрові й звелів морю: «Перестань, ущухни!» І ві­тер перестав, і настала велика тиша. І Він сказав їм: «Чому ви такі ляк­ливі? Невже не маєте віри?» А вони дуже сильно злякалися і говорили один одному: «Хто ж Він такий, що і вітер, і море Йому підко­ряються?»

Перші слова Євангелія “як настав” вечір” перегукуються з приспівом початку створення світу, який читаємо в книзі Буття – “і був вечір і був ранок, день перший”. Можливо ця подорож учнів “на той бік” стала частиною створення їхнього світу – вже не рибалок, а апостолів.

“Той бік” у поєднанні з настанням вечора подібний до Розіп’яття Христа, який “відпливав” на “той бік” життя і смерті також вечором. Можна сказати, що Господня смерть і сходження у Відхлань і була тією подорожжю “на інший бік”. Можливо для учнів цей досвід плавання був досвідом хреста, Христової тайни. Цікаво, що такий містичний і величний досвід прийшов до них при виконанні чогось буденного, як для рибалок – плавання.

Окрім рутини в наших буднях може бути Сам Христос.

Дивне поєднання – Христос командує учням відплисти на той бік, але потім написано “вони взяли Його”. Так ніби прихопили Його, як корисну в подорожі річ. Так часто буває, що починаємо рух по життю, по Слову Божому, корячись Його волі, але потім непомітно для себе перетворюємо Бога в річ, потрібну, важливу, але річ.

Не обов’язково, що, коли в нашому житті, близько нас є Ісус – у нас буде все гладко. Навіть з Ісусом в човні учнів спіткала буря.

Уявіть собі ситуацію бурі. Маленький човен, в який б’ють хвилі, вода, яка не залишає жодної нитки сухої, людей на човні хитає, треба за щось триматися, щоби не впасти в море, і посеред цього екстриму спить людина. Ісус чи спляча красуня? Це видається неможливим фізично спати в бурю, тому в голову приходять всілякі символічні пояснення цього чудо-спання.

В нашому житті-човні може бути Ісус, але ми настільки покладаємося на себе, свій професіоналізм, навички (апостоли ж були рибалками, людьми моря), що Ісус не просто не потрібен, він знерухомлений спить. Не треба докоряти Богові, не треба питати “де Ти”. Це не проблема Ісуса, але проблема мого впертого “професіоналізму”, адже в кожній сфері я є професіоналом більшим за Самого Бога. Чи не так?

Звернімо увагу, що учні завжди мали біля себе Ісуса і могли до Нього звернутися з проханням про допомогу, але вони не думали, що Він зможе допомогти, і їхній зойк був радше істерикою, ніж усвідомленням своєї слабкості і величі Бога. До того ж в їхньому проханні  більше було звинувачення, ніж самого по собі прохання. “Чи Тобі байдуже?” Ми також не просимо Бога, а звинувачуємо Його.

А якою є відповідь Ісуса? Він образився? Він зробив зауваження, що не так треба треба Бога просити про милість? Ні, Він зробив чудо, врятував апостолів. Тому навіть, якщо не виходить просити, зчиняйте галас – “Ісусе, рятуй”.