• Спільнота Дабар
• Дата публікації 16 Березня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

17 березня

Йн 5, 1-3а. 5-16

Було юдейське свято, й Ісус прийшов у Єрусалим. Є в Єрусалимі біля Овечої брами купальня, що по-юдейському називається Витезда, вона має п’ять критих входів. У них лежало багато недужих, сліпих, кривих, сухих. Був там один чоловік, який тридцять вісім років нездужав. Ісус, побачивши його, як лежав, і, взнавши, що довго він уже хворіє, сказав йому: «Чи ти хочеш стати здоровим?» Хворий відповів Йому: «Пане, не маю людини, щоб, коли забурлить вода, вкинула б мене до купальні. Коли ж я приходжу, то інший уже заходить раніше за мене». Каже йому Ісус: «Устань, візьми постіль свою і ходи!» І чоловік тут же став здоровим, узяв свою постіль і почав ходити. Була тоді субота. Тому юдеї казали до того, хто видужав: «Нині субота, і не годиться тобі носити свою постіль». Він же відповів їм: «Той, хто мене оздоровив, сказав мені: “Візьми свою постіль і ходи!”» Вони запитали його: «Хто той чоловік, який сказав тобі взяти й ходити?» Оздоровлений не знав, хто Він, бо Ісус увійшов у натовп, який був на тому місці. Згодом Ісус зустрів його в храмі й сказав йому: «Ось видужав ти. Не гріши більше, щоби чого гіршого не сталося тобі». Пішов цей чоловік і сповістив юдеям, що це Ісус був тим, хто оздоровив його. І стали юдеї переслідувати Ісуса за те, що робив таке в суботу.

Чи ми завжди розуміємо чого бажаємо? І чи важливо розуміти чого ми бажаємо?  Про це сьогоднішнє Євангеліє.

Звернімо увагу, що Ісус сам підходить до хворої людини і питає: «Бажаєш одужати?». Хіба Ісус не розумів, що там, у Вітесді, люди лежали очікуючи зцілення. Яку ми чуємо відповідь хворого? В оригіналі на грецькій мові, а також в перекладах на інші мови (наприклад, англійська і арабська) відповідь починалась: «Господин(Пан),  людини не маю,  щоб коли…».  Відсутнє стверджувальне «так». Але Господь питав чи бажаєшь, а не які перешкоди маєш! З відповіді людини на конкретне питання про її бажання, слідує пояснення причин чому хворий все ще хворіє. Здається, що той чоловік ніби пам’ятав чого він там лежить, але вже сам чітко не знав чого він хоче.

Ця хвора людина лежала на ліжку, не могла самостійно рухатись, залежала від інших та їх бажання віднести або не віднести його в купальню. Образ цього хворого, який не знав чого хоче і залежав від бажння інших, є образом людей, які скалічені тиском, контролем, надопікою  та пригнічуючими бажаннями інших, які самі не розуміють своїх бажань.  Прикладів скалічення та залежностей є багато.  Наприклад, дорослий  чоловік, який все ще живе з мамою, неодружений і не реалізований в житті, бо слідує її бажанням, а не своїм.  Або діти багатіїв, які впадають в різні залежності (наркотичні, алкогольні і т.д.) бо не знають що ще можна бажати або живуть під гнітом впливових батьків та їх бажань. Маю близьку знайому, яка має впливового батька, який тисне і за всіх все завжди вирішував і продовжує нав’язувати своє бачення. У дорослому віці ця людина все ще не знає чого хоче, не має життєвих цілей, пливе за течією.

Хворий з Вітесди також символізує людину, яка не має життєвої мети і сприймає себе в ролі жертви обставин. Інколи, жити чужими бажаннями легше, бо тоді звикаєш, що хтось буде приймати рішення, що хтось буде за них нести відповідальність. Це хворий у Вітесді, опосередковано перекладав провину на оточуючих, які його не відносили до купальні. Така собі приємна роль жертви.

Для порівняння згадаємо зцілення сліпого Вартимея (Лк 18, 41-43). Там Ісус запитав сліпого: «ЩО хочеш, щоб я зробив тобі?» і отримує конкретну відповідь: «щоб я прозрів».

Також порівняємо наслідки після зцілення хворого з Вітесди та сліпого Вартимея. Хворий пішов і і розповів про Ісуса фарисеям. Сліпий Вартимей «пішов за Ісусом, славлячи Бога».

Чи важливо Богу наше розуміння чого ми бажаємо? Впевнена, що так. Адже якщо немає мети куди рухатись, немає руху. Втрачається час, життя, можливості, таланти, Божі плани для нас, в кінці кінців можемо втратити доступ в Царство Небесне. Господь нам дав вільну волю, щоб ми обирали свої цілі, шляхи та бажання. Коли не знаємо чого бажаємо, навіть не помічаємо змін в своєму житті. Хворий не подякував за зцілення, не написано, що він зрадів цьому.

Доброю новиною є те, що навіть, якщо я той хворий, скалічений надопікою батьків, або живу бажаннями інших, не знаю чого хочу і куди йти, уникаю відповідальності за своє життя, Ісус сам до мене приходить і допомагає своїм питанням, яке вже в собі має відповідь «Бажаєш……?».