• Спільнота Дабар
• Дата публікації 29 Квітня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Йн 13, 16-20

Коли Ісус умив учням ноги, сказав їм: “ Воістину, воістину кажу вам, що раб не більший за свого пана, як і посланець не більший від того, хто послав його. Якщо це знаєте, то ви блаженні, коли це виконуєте. Не про всіх вас кажу. Я знаю, кого вибрав, але щоби збулося Писання: Хто хліб споживає зі Мною, той підняв проти Мене свою п’яту. Тепер кажу вам, ще перед тим, як це станеться, щоб коли воно станеться, ви повірили, що то Я. Воістину, воістину кажу вам: Хто приймає того, кого Я пошлю, – Мене приймає, а хто Мене приймає, – приймає й Того, хто Мене послав!” Слово Господнє.

Ісус говорить слова «Хтохлібспоживаєзі Мною, той піднявпроти Мене свою п’яту» у той час, як миє учням ноги, тобто тоді, коли омиває цю саму п’яту, яку на Нього підняли. Про що це може нам сказати? Ісус любить нас навіть у мить найбільшого гріха.Ісус робить цей один із найінтимніших  жестів, знаючи, що Юда зробить один із найжорстокіших. Ісус не відкидає в Ньому п’яти, яка завдасть Йому божевільного болю. Ісус не робить з нас колажів, де вибирає, які наші риси нам залишити, а яких позбутися перед тим, як до Нього іти. Ісус бере нас оптом – як у притчі про невід (Мт. 13:47). Царство Боже подібне до невода вже не тому етапі, коли його закидають і коли він набирає «усякої всячини», Ісус не прирівнює Царства Божого до невода лише тоді, як «що добре» – в посуді, а «непридатне» вже викинули. Спочатку ми маємо прийти до Нього з усім, а тільки тоді, разом, дамо раду з нашим «усім». Ми не маємо боротися зі своїми гріхами самі!

Тому, приходячи до Нього, не маємо і самим робити з себе колажів, коли молимось, маємо показувати Йому всі наші п’яти: і ахіллесові, і ті, які хочемо піднести на когось. Тоді Ісус їх обмиватиме.

Коли народжувався Яків, він вхопив свого первородного брата за п’яту, на згадку чого йому і дали його ім’я. Є багато трактувань цієї події, але дозволю собі ще одне. Бог часто ідентифікує Себе з Яковом, називаючи Себе Богом Якова. Ісав – первородний син, тобто, в духовному значенні, наша перша версія, наша душа ще до того, як ми починаємо її облагороджувати – це ми такі, як є насправді. І якщо за нашу п’яту – за те, що є на окраїнах нашої душі (бо п’ята – це щось останнє і найменш помітне, це край нашого тіла) – не вхопиться Ісус, то ми так і залишимось просто Ісавом – тим, хто теж залишився на периферії. Якщо ж дозволимо Богові вхопити нас за нашу п’яту, то Він зробить з нас Якова – Він виховає нашу душу і обмиє її настільки, що ця нова душа, як і Яків свого часу,попри всі закони і перешкоди, стане первородною – найпершою і найсправнішою версією нас. Тоді Бог і в нашому житті стане Богом всесильним, Богом Якова – Богом наших п’ят.