• Спільнота Дабар
• Дата публікації 8 Грудня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

Мт 18 12-14

Як вам здається: коли має який чоловік сто овець, а одна з них заблудить, то чи він не покине дев’ятдесятьох і дев’ятьох у горах, і не піде шукати заблудлої? І коли пощастить відшукати її, поправді кажу вам, що радіє за неї він більше, аніж за дев’ятдесятьох і дев’ятьох незаблудлих.
Так волі нема Отця вашого, що на небі, щоб загинув один із цих малих.

У стародавній Юдеї було дуже легко заблукати. Пасовища розташовані в горбистій місцевості, в самому центрі країни. Немає жодних обмежувальні стін чи огорож.  Вівці вільно кочують, а коли збиваються з плоскогірних пасовиськ в ущелини, вони можуть опинитися на уступі, з якого не можуть ані піднятися вище, ані спуститися, і змушені залишатися в такому безвихідному становищі поки не загинуть, або поки їх хтось не знайде і не врятує.

У наш час нам надано дуже багато свободи, вільний доступ до інформації, немає ніяких перепон, обмежень. Дуже легко піддатися спокусі і знайти собі якесь лжепророцьке вчення «по душі»: щось зі східних популярних течій із згубними духовними практиками або «євангелії успіху та процвітання», які пропагують ідею, що фінансовий і професійний успіх є показником Божих благословінь  та штовхають людей в гонитву за успіхом, а після того, як матеріальне становище не покращилося, до переліку проблем додається ще нереалізовані мрії, розчарування та депресія. З таких учень і шкіл дуже важко вийти самому. Це може бути нашою прірвою.

Постає питання, як вівця могла загубитися. Вівці чутливі на голос пастиря та отари. Щоб загубитись їй треба було стати глухою на голос пастиря (Ісуса) та своєї отари (спільноти, Церкви). Тому рецепт як не губитися у сучасному світі, де безліч доріг уводить від Христа, і лише одна дорога веде до нього – постійно перебувати у Його Слові та спільноті, у Євхаристії та молитві (пор. Діян 2:42).

Ісус зробив для нас більше ніж будь-який пастир. Ісус залишив свою отару (своїх апостолів, учнів), коли умирав за кожного з нас на хресті. Про те, що Він не залишає нас ні на мить, Він підтвердив говорячи: «Я з вами аж до кінця віку» (Мт 28:20). А шукає Він кожного з нас поодинці, індивідуально. Кожного у свій час, у певних життєвих обставинах.

Важливо завжди пам’ятати велику любов Божу до кожного без винятку, кожного, кого я зустрічаю у повсякденному житті і у віртуальному світі. Навіть до тих, хто давно і далеко відійшов від Нього і навіть поки не думає про повернення.

Ми можемо побачити себе у цій притчі у ролі загубленої вівці, яка потребує допомоги, або у якості рятувальника, янгола-охоронця, яким ми можемо стати для когось із наших заблуканих ближніх і нести їм світло Христа. (Мт 5:13-14)

Що ще цікавого у цій притчі, це як стадо могло залишитися стояти без пастиря. Адже, як ми знаємо з Євангелія від Йоана (10:4,27), що вівці знають голос свого пастиря і йдуть за ним. Тобто вся отара мала піти в слід за пастирем, коли він почав шукати одну загублену. Це є знаком для всієї спільноти, для Церкви – вся спільнота має відправлятись у пошуки за тим, хто заблукав.

Може ти сьогодні відчуваєш себе залишеним та загубленим? Почуй голос свого Пастиря і йди за Ним разом з цілою Церквою!