• Спільнота Дабар
• Дата публікації 6 Вересня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

7 вересня 2014 року Мт 18, 15-20

Того часу Ісус сказав своїм учням: «Якщо згрішить твій брат проти тебе, піди й докори йому віч-на-віч. Коли послухає тебе, ти придбав свого брата, а коли не послухає, візьми із собою ще одного або двох, щоб ус­тами двох або трьох свідків під­твер­дилося кожне слово; коли не послухає їх, скажи Це­р­к­ві, а коли й Церкви не послу­хає, нехай буде тобі як язичник і мит­ник. Воістину кажу вам: усе те, що зв’яжете на землі, буде зв’язане на не­бі; й усе те, що розв’яжете на землі, буде розв’язане на небі. Знову кажу вам: коли двоє з вас на землі погодяться просити про будь-яку річ, яку лише просять, буде їм дано від Мого Отця Не­бес­ного. Адже де двоє або троє зберуться в Ім’я Моє, там і Я серед них!»

Бібілійні відносини прозорі і чіткі. Вони не передбачають затяжних образ, думання, що винуватець має сам здогадатися, що він образив. Ці відносини позбавлені обмовляння на стороні брата, який вчинив гріх. Це логічно і зрозуміло, що коли маємо інфекцію, вірус в тілі, маємо відразу її лікувати, не зволікати, не думати, що само якось пройде. Але чомусь таку очевидність щодо фізичного життя не розповсюджуємо на інфекції духовні. Якщо я маю образу на брата за гріх, я маю інфекцію духа і душі, що може розвинутися в сепсис.

До речі, сепсис. Коли я зайшов в Інтернет, щоби побачити як виглядає сепсис, я жахнувся, наскільки це потворно, відразу вимкнув.

Якщо Ви погоджуєтесь з цією аналогією, то маємо визнати, що багато з нас виглядають жахливо, є смертельно хворими людьми, бо так чи інакше носимо в своїй душі, пам’яті образу на батьків, колег, чоловіка/дружину. Образи на так близьких людей як батьки, подружжя є настільки глибокими і часто неусвідомленими, що переростають в фізичні хвороби. Якби ми були чуйними до простих і зрозумілих слів Спасителя…

В тексті використовується слово “згрішив”, в ньому міститься, окрім прямих та очевидних значень, також і  такі, як “не влучити в ціль”, “збочити з дороги”, “не досягти цілі”. І відповідно “грішника проти мене” можемо трактуватися не як зло, ворога, “поганого”, а як того, хто помилився, збився з дороги, не влучив в ціль. Тільки уявіть наскільки таке сприйняття допомагає в гріщнику побачити людину і захистити свою психіку від руйнувань, а мозок від емоціних висновків: “Яка ж сволота”. Ні, ні, тепер, беручи до уваги ці трактування “гріха”,  ми можемо реально поспівчувати людині, яка образила мене. Бо це він, а не я, збочив з дороги, а тому потребує допомоги, бо це він, а не я не влучив у ціль і потребує підтримки…

Чому треба почати з дорікання з дорікання наодинці, не афішуючи? Щоби зберегти обличчя винуватця. Це також вкладається в заповідь любові до ворогів.

З іншої сторони, якщо я знаходжуся на стороні “грішника”, то мушу зрозуміти – коли когось ображаю, завдаю шкоди передусім собі. Невже мені треба блукати (переклад “збочити з дороги), бути лузером (переклад “не влучити в ціль)?