• Спільнота Дабар
• Дата публікації 17 Жовтня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

Лк 10, 1-9

Того часу призначив Господь інших сімдесят двох і послав їх по два попереду себе до кожного міста й місцевості, куди сам мав іти. І Він промовив до них: «Жниво велике, а женців мало; тож благайте Господаря жнив, щоби послав робітників на свої жнива. Ідіть: Я посилаю вас, як ягнят між вовків. Не беріть ні торби, ні палиці, ні взуття, і нікого в дорозі не вітайте. До якого тільки дому ввійдете, спочатку кажіть: “Мир цьому дому”. І коли буде там син миру, спочине на ньому мир ваш; коли ж ні, – до вас повернеться. В тому ж домі перебувайте, їжте й пийте, що там є, бо робітник гідний своєї платні. Не переходьте з дому в дім. І в яке тільки місто ввійдете, і де приймуть вас, їжте те, що покладуть вам; оздоровляйте недужих, які там є, кажіть їм: “Наблизилося до вас Боже Царство”.

Чому Ісус дає таку детальну інструкцію що брати, чого ні, де зупинятись і так далі. Подивимось ближче на Божу інструкцію проповідування.

«Не беріть ні торби…»

Треба зазначити, що торба в древнеєврейському житті означала не лише суму, де можна було щось носити з собою в дорозі, одяг чи іжу, наприклад. Торба мала також символічне значення. Торби носили з собою фарисеї та книжники, куди вони збирали пожертвування на храм в Єсусалимі. Часто частину пожертвувань вони залишали собі. Тому торба мала також значення жадібності, крадіжки. Можливо, Ісус посилає апостолів без торби, щоб ті відрізнялись від фарисеїв. Бо апостоли також проповідували про Цартво Боже, але не мали з собою символу жадібності та крадіжки, тому їхні свідоцтво та вчення не мало асоціюватись з фарисеями і люди, ймовірно, приймали його більш відкрито.

«..ні палиці…»

Палиця або посох використовувався пастирями для овець. Фарисеї часто з собою також носили посохи або палиці, ассоціюючи себе з духовними пастирями єврейського народу. Знову ж таки Ісус хоче підкреслити відмінність учнів Христових від фарисеїв. Його вчення – не закону, а любові. Також палиця використовувалась, щоб спиратись під час подорожей або обронятись від диких звірів. Тут відсутність палиці може бути символом того, що учні мали спитартись на Бога та Його охорону від зла.

«..ні взуття..»

Скоріше за все тут мається на увазі, що Ісус говорить учнім подорожувати взагалі босими. Це підтверджує уривок з Лк 22,35-36 «Як я вас посилав без калітки, без торби та взуття, хіба вам чого баркувало?. «Нічого» – відповіли.»

Навіщо проповідувати босими? Зі Старого заповіту памятаємо уривки, коли Господь сказав Мойсею зняти взуття біля палаючого куща, бо там було святе місце, там був присутній Бог (Вих 3, 2-5). Ісусу Навину також було наказано зняти взуття, бо стояв на святому місці (Іс.Нав 5, 14-15). З цього можна зробити висновок, що коли учні ступали босими в будинки людей, тим самим вони показували присутність Бога з ними.

Також дім є символом серця в Біблії. Це вказівка для моєї особистої євангелізації, що не можу приходити в серце людини, в її життя в брудному взутті несучи туди бруд гріха, будь які образи, а лише з повагою для людини, як храму Божого, де живе сам Бог.

«нікого в дорозі не вітайте»

не означає, що апостоли мали бути некультурними і не вітатись з людьми. Лише на Близькому Сході навіть зараз слова «зайдіть до мене на 5 хвилин» означає зайти на годину-дві. Тому Ісус поперджає учнів, щоб вони не розпорошувались на балачки та кількогодинні вітання, але сконцентрувались на пропровідування Слова.

Також подорож без посоха, взуття та необхідних речей в торбі ознає повну довіру Богові та Його піклуванню. Потім учні повернулись радісні Лк 10, 17 «Повернулись сімдесят два з радістю, кажучи: « Господи, навіть і біси коряться нам ради імені Твого».

Сьогодні Ісус говрить мені про те, як виглядає правдива євангелізація. У складних умовах («ягнята посеред вовків») бути не «праведним» фарисеєм – показовим християнином, але в повній довірі Богові та його піклуванню з повагою ставитись до кожної людини, її життя, серця. Не входити туди, як законовчитель, але бути в присутності Божій і говорити до кожного серця обережно і з повагою, як до святині Божої. А Господь потім доведе справу до кінця бо «послав їх перед собою…куди Сам мав прийти»