Image Image Image Image Image Image Image Image Image Image
Перейдіть догори

Догори

 Латання старої духовності – шлях до жебрацтва - Дабар - біблійний курс

 Латання старої духовності – шлях до жебрацтва
Спільнота Дабар

Того часу підходять до Ісуса учні Йоана й кажуть: «Чому ми й фарисеї багато постимо, а Твої учні не постять?» А Ісус їм сказав: «Чи можуть гості молодого сумувати, поки молодий з ними? Настануть дні, коли заберуть від них молодого, і тоді будуть постити. Адже ніхто не пришиває латки з нової тканини до старого одягу, тому що латка збіжиться на одязі, й діра стане ще більша. І не вливають нового вина до старих бурдюків, тому що бурдюки розірвуться – і вино розіллється, і бурдюки пропадуть, але вливають нове вино в нові бурдюки – і те й інше зберігається». Мт 9, 14-17

В 11 вірші цього розділу фарисеї запитують Ісусових учнів чому їхній учитель їсть і п’є з грішниками. На цей раз Йоанові учні запитують у Ісуса про його учнів. Чому не запитати напряму в учнів чому вони не постять? Чому не звернутися до Ісуса прямо: «Чому ти п’єш з грішниками». Здається, так проявляється слабкість – небажанням поставити, хай і незручне питання, але справжньому адресату. Чи характерна ця слабкість тобі і мені?

Йоанові учні мали розмову зі своїм вчителем про Ісуса. Тоді Йоан символічно згадав про нареченого та друга, який стоїть поруч і радіє, додавши, що його, Йоанова, радість виповнилася (Йоан 3;29). Ісус, на диво, використовує той самий образ весілля. Чи пригадалися в той момент Йоановим учням напоумлення Хрестителя? Чи залишили вони своє засудження, почувши Христа? Боже Слово, напевно, буде відлунюватися різними голосами і звучати в унісон. Бог буде використовувати слова, які нам щось згадають.

Запитання Йоанових учнів може нагадувати нашу молитву: ми вже прийшли до Христа, але Він нас не цікавить. Нас цікавить людина, її засудження перед Христом. Пригадуєте фарисея з Ісусової притчі, який молився словами «дякую Тобі, Боже, що я не такий, як цей митар»? «Хто був виправданий?» – запитав тоді Ісус. Ми страждаємо від гріха засудження, тоді, коли людина нас цікавить більше, ніж Бог, коли праведність свою і ближнього вимірюємо лінійкою – в кого вона довша.

На цю логіку «вимірювання праведності» Ісус відповідає притчами про нове і старе. Неможливо трошки підкорегувати, відремонтувати нашу духовність, залатати старий одяг новими латками – діра буде іще більшою.

Обидві притчі вказують нам на смерть старого – одежа і міхи розриваються. Це маємо пережити і ми. Стара духовність розірветься, ми і світ побачимо свою наготу. Це боляче і соромно. Це не трагедія, а етап для тих, хто збагне, що йому необхідний новий одяг. Хто ще і ще буде чіплятися за старе драння, перелатуючи його безкінечно, ймовірно, готує себе до духовного жебрацтва. На іншу «роботу» подібний «дрес-код» не розрахований. Ясно також, що в старому латаному перелатаному одязі нам не місце на весільному бенкеті Агнця.

Наш старий бурдюк теж має луснути, не втримавши нового вина. Можливо, духовний стан сухості, відсутності вина радості, любові знову ж таки не трагедія, а свідчення, що старий бурдюк розірвався, і у нас шанс на усвідомити потребу нового бурдюка, який втримає силу Божого вина?

Отож, не бійтеся нового. Бійтеся чіплятися за старе.