Image Image Image Image Image Image Image Image Image Image
Перейдіть догори

Догори

Наїн – місто воскресіння твоєї душі - Дабар - біблійний курс

Наїн – місто воскресіння твоєї душі
Спільнота Дабар

16 вересня 2014 року

Лука 7, 11-17

Потім пішов у місто, що зветься Наїн, а з ним ішли його учні й сила народу. 12 Коли ж вони наблизились до міської брами, якраз виносили мертвого сина, єдиного в матері своєї, що була вдовою; і було з нею досить людей з міста. 13 Побачивши її, Господь зглянувся над нею і сказав до неї: “Не плач.” 14 І приступивши, доторкнувсь до мар, і ті, що несли, зупинились. Тоді Ісус сказав: “Юначе, кажу тобі, встань!” 15 І мертвий підвівся і почав говорити. І він віддав його матері. 16 Страх огорнув усіх, і вони прославляли Бога та й говорили: “Великий пророк устав між нами”, і: “Бог навідався до народу свого.” 17 Чутка про Ісуса розійшлася по всій Юдеї і по всій країні.

Ісус пішов у місто, що зветься Наїн, але зрештою туди не дійшов, бо перед брамами міста зустрівся з похоронною процесією, яка саме виходила з міста. Вдова ховала свого єдиного сина. Хто ця вдова і хто цей син? Яке значення цей текст має сьогодні для мого життя?

«Під вдовою можеш розуміти й душу, котра втратила свого мужа, тобто Слово Боже, що посіяло добре зерно[1]». Якщо так поглянемо на вдову, то в ній також можемо побачити кожну людську душу, а у втраченому мужеві – Бога. Цей образ, душі як нареченої, дружини, а Бога як нареченого чоловіка, знаходимо в книзі Пісень над піснями (І ще один маленький збіг для зацікавлених: у цій книзі найбільше є слів, які лише один раз вживаються в Біблії, наче Бог хотів так передати людині свою любов, що цього вже неможливо повторити). І місто Наїн згадується в Біблії лише один раз). Втрачаючи Бога з приводу гріха, людська душа стає ось такою вдовою, котра ані не здатна народити нових дітей – чесноти, ані навіть зберегти тих, яких мала. Нерідко можемо намагатися добитися своєї святості, збагатитися чеснотами: бути терпеливими, люблячими, смиренними, витривалими на молитві та у щоденних обов’язках, – власними силами, але це лише до першої ліпшої спокуси, до першого падіння. А заразом з ним одним вся наша святість та зусилля починають сипатись і розлітатися в повітрі, як картковий будиночок. Як не боляче і не сумно, але мушу визнати: моя душа без Бога може лише ховати померлих, бо кожен гріх приносить із собою смерть.

Якщо вдова може бути символом людської душі, то хто ж цей син? Як вже говорилося раніше він може символізувати наші прагнення добра, чесноти, святість як плід нашого життя. А ще «… син її – розум, котрий помер і котрого виносили поза місто, Небесний Єрусалим, що є містом живих. Потім Господь, змилосердившись, торкається мар. Мари розуму – тіло. Бо тіло воістину становить мари, гріб. Господь торкнувшись тіла, воскрешає розум, роблячи його юним і відважним. Юнак, тобто розум, сідає й, воскреслий з гробу гріха, починає говорити, тобто навчати інших, бо, доки він сам одержимий буває гріхом, він не може навчати і говорити. Бо хто йому повірить?[2]». Теж саме відбувається і з нашими чеснотами, нашою святістю. Лише з Божим дотиком, у Божій присутності ми здатні ними жити. А коли там будемо жити, то наше життя саме промовлятиме до інших.

Господь сьогодні направляється в Твоє єдине місто, у твій Наїн, у твою душу, в твоє життя. Чи дозволиш Йому торкнутися в тобі того, що померло, на що, можливо, ти давно махнув рукою й тихо поховав? Для Бога не існує терміну давності. Він і сьогодні може воскресити твою історію. Лише, чи приведеш ти до Нього свою вдову?

 

[1] Фиофилакт Болгарський «Толкование Священного Писания», переклад автора

[2] Там же.