• Спільнота Дабар
• Дата публікації 30 листопадаа, 2014
• http://www.dabar.org.ua

 Євангелія від Луки 10:25-37
25  І ось якийсь законовчитель устав, щоб його випробувати, та й каже: “Учителю, що мені робити, щоб вічне життя осягнути?” 26  А Ісус мовив до нього: “В законі що написано? Як там читаєш?” 27  Озвався той і каже: “Люби Господа, Бога твого, всім серцем твоїм, усією твоєю душею і всією силою твоєю і всією думкою твоєю; а ближнього твого, як себе самого.” 28  “Ти добре відповів”, сказав (Ісус), “роби це й будеш жити.” 29 . Та той, бажаючи себе самого виправдати, каже до Ісуса: “А хто мій ближній?” 30. Мовив тоді Ісус, кажучи: “Один чоловік спускався з Єрусалиму до Єрихону й потрапив розбійникам, що його обдерли й побили тяжко та й пішли геть, зоставивши півмертвого. 31  Випадком ішов якийсь священик тією дорогою; побачив він його й, збочивши, пройшов мимо. 32  Так само й левіт прийшов на те місце, глянув на нього й пройшов мимо. 33  Але один самарянин, що був у дорозі, зненацька надійшов (на нього) й, побачивши його, змилосердився. 34  Він приступив до нього, перев’язав йому рани, полив їх оливою і вином; потім посадив його на власну скотину, привів до заїзду й доглянув за ним. 35  На другий день він вийняв два динари, дав їх господареві й мовив: Доглядай за ним, і те, що витратиш на нього більше, я заплачу тобі, коли повернуся. 36  Хто з оцих трьох, на твою думку, був ближнім тому, що потрапив розбійникам у руки?” 37  Він відповів: “Той, хто вчинив над ним милосердя.” Тоді Ісус сказав до нього: “Іди і ти роби так само.”

Цей уривок про те, що в кожного з нас є своя пастка і свої розбійники, і час від часу ми потрапляємо їм до рук. На нього можна дивитися дуже по-різному, але сьогодні хочу говорити про те, що  Ісус взимку так нагадує самарянина.

Завтра починається зима, і для кожного зима – це виклик (минулий рік нам це по-особливому підтвердив). Для тих, хто не має взуття – виклик холоду, для тих, хто не має, з ким святкувати, – виклик самотності, для тих, хто має все, – виклик щедрості, тут кожен може вписати щось своє.

В психології існує вправа «порожнього крісла», коли треба сісти перед порожнім кріслом, а потім уявити, як на нього сідає… сідаємо ми, треба побачити, який маємо погляд, ми втомлені чи енергійні, послухати, що будемо собі розповідати. Але бувають такі зими, коли наше «я» не може навіть доповзти до того крісла, коли лежить десь побите при дорозі, а ми не можемо себе знайти.

Є три постаті, які в такому випадку можуть допомогти нам знайти своє «я».

Книжник. У кожному з нас живе маленький книжник. Це наша начитаність і обізнаність, це всі наші знання. Знання не мириться з незнанням, для нього поняття «святої наївності» – не варіант. Знання завжди ставить свій діагноз. Наше знання навіть може точно злокалізувати нашу проблему – воно знає, де шукати наше побите і пограбоване я. Воно знає туди дорогу, але дивиться і… проходить мимо.

Фарисей. У нас також є свій, персональний фарисей – він був одної крові з побитим. Це наша правильність і праведність, всі наші молитви, пости, постанови, добрі вчинки – наші невизнані боги: ми їх не ставимо в рамочку і не молимося акафістів до них, але чомусь віримо, що вони мають врятувати нашу душу. Вони, а не Ісус. Ми з азартом за них хапаємося, коли розбійники починають трясти нашим життям. Коли ми побиті, можемо покликати свого фарисея, але не дивуймося, коли він пройде мимо в найгірший момент нашого життя. Можемо покликати тільки свого Ісуса. Але спочатку Він не буде своїм: Він прийде звідти, де ми ніколи не були, і чесно кажучи, бути не хочемо, буде говорити незнайомими нам словами і дивитися на світ догори дригом.

Самарянин. Але так буде тільки спочатку.Ми можемо все життя гнатися за своїм книжником і фарисеєм, визнавати їх за старших, шанувати, боятися, якось навіть приручити, щоб заслужити їхнє схвалення, але потім відчути перший дотик олії і вина самарянина на своїх ранах і зрозуміти, що насправді нам були потрібні не вони. Книжник і фарисей пройдуть мимо, бо в них немає оливи і вина для нас. Вони є в самарянина. Він збирав оливу на Оливній горі, ніби чавив її з Себе, коли з Нього виступав піт з кров’ю, Він чавив вино для наших ран на іншій горі. Ми зрозуміємо, що все, що нам було потрібно, – це прийняти курс лікування, курс самарятанізації.

Худобина. Потім добрий самарянин посадив нас… пробачте, побитого чоловіка на свою худобину і повіз до Єрусалиму. А ми вже знаємо одну особу, що на осляті в’їжджала до Єрусалиму. Це означає, що Ісус, в’їжджаючи до Єрусалима – в Свою славу – має «на борту» ще одного «пасажира». Він бере нас тоді, коли ми вважаємо себе найбільш недостойними: брудні, побиті, обікрадені – і каже: «Без тебе Я не поїду».

2 динари. Вже в готелі самарянин дає господарю два динарії, вартість кожного приблизно відповідала денному заробітку. Тому, можемо припустити, що самарянин залишив свого друга на два дні, виїхав за Єрусалим, щоб на третій день повернутися – воскреслим. Зараз ми живемо в період двох динаріїв, в період двох днів, деколи найважче – це пам’ятати, що за тобою повернуться. Але таки повернуться, не сумнівайся!

Розбійники. Тільки знаючи, хто для нас самарянин, можемо зрозуміти, хто для нас розбійники. Так, це ті, що нас побили і залишили вмирати. Але є й інша сторона медалі. Єрихон – символ гріха, Єрусалим – символ святості, Єрихон розташований дуже низько, Єрусалим – високо. Розбійники – це ті, що не дали нам дійти до Єрихону, це ті, що залишили нас на тій дорозі, де ми зустріли свого самарянина. Може настати такий день, коли вони нас знову поб’ють, ми не застраховані від тих ситуацій, коли Ісуса наново треба буде робити своїм. Але головне пам’ятати, що Він вартий будь-якої дороги, на ній навіть розбійники стають добрими ельфами.