• Спільнота Дабар
• Дата публікації 11 Січня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Звіщаю ж вам, браття, що Євангелія, яку я благовістив, вона не від людей. Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа. Чули бо ви про моє поступовання перше в юдействі, що Божу Церкву жорстоко я переслідував та руйнував її. І я перевищував в юдействі багатьох своїх ровесників роду мого, бувши запеклим прихильником моїх отцівських передань. Коли ж Бог, що вибрав мене від утроби матері моєї і покликав благодаттю Своєю, уподобав виявити мною Сина Свого, щоб благовістив я Його між поганами, я не радився зараз із тілом та кров’ю, і не відправився в Єрусалим до апостолів, що передо мною були, а пішов я в Арабію, і знову вернувся в Дамаск. По трьох роках потому пішов я в Єрусалим побачити Кифу, і в нього пробув днів із п’ятнадцять. А іншого з апостолів я не бачив, крім Якова, брата Господнього. (Гал.1:11-19)

Як вони ж відійшли, ось Ангол Господній з’явивсь у сні Йосипові та й сказав: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, і втікай до Єгипту, і там зоставайся, аж поки скажу тобі, бо Дитятка шукатиме Ірод, щоб Його погубити. І він устав, узяв Дитятко та матір Його вночі, та й пішов до Єгипту. І він там зоставався аж до смерти Іродової, щоб збулося сказане від Господа пророком, який провіщає: Із Єгипту покликав Я Сина Свого. Спостеріг тоді Ірод, що ті мудреці насміялися з нього, та й розгнівався дуже, і послав повбивати в Віфлеємі й по всій тій околиці всіх дітей від двох років і менше, за часом, що його в мудреців він був випитав. Тоді справдилось те, що сказав Єремія пророк, промовляючи: Чути голос у Рамі, плач і ридання та голосіння велике: Рахиль плаче за дітьми своїми, і не дається розважити себе, бо нема їх… Коли ж Ірод умер, ось Ангол Господній з’явився в Єгипті вві сні Йосипові, та й промовив: Уставай, візьми Дитятко та матір Його, та йди в землю Ізраїлеву, бо вимерли ті, хто шукав був душу Дитини. І він устав, узяв Дитятко та матір Його, і прийшов у землю Ізраїлеву. Та прочувши, що царює в Юдеї Архелай, замість Ірода, батька свого, побоявся піти туди він. А вві сні остережений, відійшов до країв галілейських. А прибувши, оселився у місті, на ім’я Назарет, щоб збулося пророками сказане, що Він Назарянин буде званий. (Матв.2:13-23)

Зараз часто можна почути в новинах про смерті на Сході України, а також в інших країнах де відбуваються бойові дії. І в серці народжуються питання: «Чому вмирають невинні»? «Де Бог»? «Чи Йому байдуже»? «Чому не покарає винних»?

Коли людина відходить з життя тут на землі, а ми залишаємось, то вже не зможемо її як раніше обійняти, поцілувати, сказати що любимо. Смерть ставить крапку лише тоді коли вимірювати життя від точки «А»-народження і до то точки «Б»- смерть на землі. Тоді залишаться обурення на Бога і Його невтручання. І тоді я закриваюсь у своєму болю і починаю будувати своє життя навколо втрати людини, якої вже не має поруч зі мною.

Ось і в сьогоднішній Євангелії (добрій новині) розповідається про болісні втрати матерів, які не побачать як виростуть їх немовлята. Бо одна людина через страх втратити владу видала наказ вбити невинних дітей.

Павло також перед тим як стати тим ким Бог передбачив, то з його рук не одна людина загинула. Але щось змінилось. Він пізніше з людини, яка переслідувала перетворилась на того, хто став «Апостолом язичників». Чи він сам цього досягнув? Ні. Він говорить про себе так

Бо я не прийняв, ні навчився її від людини, але відкриттям Ісуса Христа (Гал 1:12)

А наостанку всіх, немов якомусь недоносові, з’явивсь і мені; бо я найменший з апостолів, я недостойний зватись апостолом, бо гонив Церкву Божу. Благодаттю Божою я є те, що є,(1Кор 15: 8-10)

Виявляється для Бога не важливо ким є зараз людина. Важливо чи вона хоче змінитись

Усі переступи, що їх учинив, не буде пригадувано йому більше; за свою справедливість, що чинив, він буде жити. Хіба ж мені смерть грішника мила, – слово Господа Бога, (Єзек 18:22-23)

Син бо Чоловічий прийшов шукати і спасти те, що загинуло.” (Лк 19:10)

бо цей мій син був мертвий, і ожив, пропав був, і знайшовся.(Лк 15:24)

Бог завжди дає кожному з нас новий день як новий шанс. Й ще раз хоче промовити. Що ти обереш смерть чи життя? Чи залишусь у своїй впертості й розпачі. Чи дозволю Богові навіть болісні втрати обернути на добро. Цей біль й непрощення можуть як Лазар лежати в нашому серці. Й може вже не один рік. І нічого не змінюється в нашому житті. Тільки цей розпач ятрить нас ізсередини

«Господи, якби ти був тут, то мій брат не вмер би!» (Ів 11:32)

А промовивши те, (Ісус) кликнув на ввесь голос: «Лазарю, вийди сюди!» І мертвий вийшов із зав’язаними в полотно руками й ногами та обличчям, хусткою обмотаним. І сказав їм Ісус: «Розв’яжіть його і пустіть, нехай ходить.» (Ів 11:41-44)

Бог може ввійти в твій розпач і наповнити зсередини. Так, близькі тут, на землі, може й не повернуться, але твоє життя наповниться сенсом. А твої молитви за їх душу допоможуть осягнути вічності з Богом. І як Йов втративши все, а залишившись з Богом, отримав набагато більше ніж втратив. Це неможливо змінити власними силами а лише благодаттю, як говорить Павло. А для того, щоб вона ввійшла в серце потрібно відкотити камінь непрощення.