• Спільнота Дабар
• Дата публікації 10 Лютого, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Мк 7, 14-23

14 І прикликавши знову народ, промовляв до нього: Слухайте мене всі й розумійте! 15 Нема нічого зовнішнього для людини, що, входивши в неї, могло б її осквернити; лише те, що виходить з людини, те осквернює людину. 16 Хто має вуха слухати, хай слухає! 17 І коли він увійшов до хати, оподаль від народу, учні його спитали його про притчу. 18 А він і каже їм: То й ви ще такі недотепні? Не розумієте, що все, що ззовні входить у людину, не може її осквернити, 19 – воно бо не входить в її серце, лише в живіт і виходить геть, виявляючи всі страви чистими. 20 Далі казав: Те, що виходить з людини, – те осквернює людину. 21 З нутра бо, з серця людини, виходять недобрі намисли, розпуста, злодійство, вбивство, 22 перелюби, загребущість, лукавство, обман, безсоромність, заздрий погляд, наклеп, бундючність, безглуздя. 23 Уся ця погань виходить із нутра й осквернюе людину.

Навіть учні не зрозуміли цієї притчі Ісуса. Навіть для них вона була закрита. Навіть їхні вуха не почули, а серце не зрозуміло. Чому? Можливо, тому що це слово показувало правду, гірку правду також і про них, про їхнє серце. Завжди легше перекласти провину на когось, побачити причину своїх страхів, страждань та невдач у комусь або чомусь зовнішньому. Як же важко зізнатися в тому, що причина цього всього так насправді є в мені, в моєму серці, в середині мене. Це не мій начальник, не мій чоловік, не діти, навіть не влада і не війна винні в тому, як я почуваюся й живу сьогодні. Лише я. Те, що мене осквернює, робить мене «нечистим», що відділяє мене від Бога та інших людей, знаходиться в моєму серці. Переведення ж погляду із зовнішніх речей на внутрішні допомагає нарешті віднайти джерело, причину, першозбудник і, таким чином, розпочати процес навернення та очищення. Треба зізнатися чесно: «Моє серце хворе!».Воно хворе гріхом, який увійшов у моє життя через непослух.

Бог створив світ для людини, щоби вона могла жити, і дав їй усе необхідне. Як говорить сьогоднішнє перше читання з Книги Буття:

«Господь Бог насадив сад у Едемі, на сході, й оселив там чоловіка, що його був утворив. 9 І виростив Господь Бог із землі всяке дерево, принадне на погляд і добре для поживи, і дерево життя посеред саду та й дерево пізнання добра й зла. … 16 Та й дав Господь Бог чоловікові таку заповідь: “З усякого дерева в саду їстимеш; 17 з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш, бо того самого дня, коли з нього скуштуєш, напевно вмреш.”»

Людина не послухала Божої заповіді: «З усякого дерева в саду їстимеш; з дерева ж пізнання добра й зла не їстимеш…». Коли думаємо про неї, то більше звертаємо увагу на другу частину – чого робити не можна, й зовсім забуваємо про першу – що робити треба: «З усякого дерева в саду їстимеш». Якщо споживатиму плоди Божих духовних дерев: Боже слово, таїнства, молитва, милостиня, піст – то моє нутро буде насичене, не потребуватиме забороненого плоду й народжуватиме плоди Святого Духа: «любов, радість, мир, довготерпіння, лагідність, доброта, вірність, тихість, здержливість» (Гал 5, 22-23).

А чим я сьогодні харчуюся? Які плоди споживаю? І чи приймаю ту правду, що серце моє потребує лікування і доброї поживи щодня?