• Спільнота Дабар
• Дата публікації 6 листопадаа, 2014
• http://www.dabar.org.ua

7 листопада Лк 16, 1-8

Того часу Ісус сказав до своїх учнів: «Був один багатий чоловік, котрий мав управителя, якого звинуватили, нібито він розтрачує його майно. Покликавши його, сказав йому: “Що це я чую про тебе? Дай звіт за своє управління, бо більше не змо­жеш керувати”. Став міркувати собі упра­ви­тель: “Що маю робити, адже мій пан позбавляє мене управління? Ко­па­ти не маю сили, жебракувати сором­­люся. Знаю, що зроблю, щоб, коли буду усунений від управління, прийняли мене до своїх домів”. І, покликавши кожного з борж­ників свого пана, запитав першого: “Скільки винен ти моєму панові?” Той відповів: “Сто мірок олії”. І ска­зав він йому: “Візьми свою роз­писку, швидко сідай і напиши: п’ят­десят”. Потім запитав другого: “А ти скіль­­ки винен?” Той відказав: “Сто мірок пшениці”. Каже йому: “Візьми свою розписку й напиши: вісімдесят”. І похвалив пан нечесного упра­ви­теля, бо той мудро вчинив. Адже си­ни цього світу мудріші від синів світла у своєму роді.

Це Євангеліє абсолютно неперетравне, якщо розуміти його буквально. Останні слова викликають бунт і нерозуміння “І похвалив пан нечесного упра­ви­теля”. Чому пан хвалить нечестивого управителя? Він же розтрачував панське майно іще більше. Мали би радіти боржники, а не пан? Нелогічно.

Важливо пам’ятати, що Ісус в своїх притчах завжди говорить про Бога, про Боже Царство. Отож, зробимо припущення, що багатий чоловік це Бог. Хто тоді управитель? Може Церква?

Чи не ображаємо Церкву, адже про управителя було сказано, що він розтрачував майно господаря? Але якщо подивитися, наприклад, на Євхаристію з точки зору розтрати, чи не видається Вам, що давати грішним людям Тіло Христове, зважаючи на те, що більшість просто не заморочується, що це найбільша святиня і приймають хлібець автоматично, звично схиляються на коліна, роблять поважний вираз обличчя, але все одно не усвідомлюють що це… Чи не є це розтратою? Навіщо в таїнстві сповіді знову і знову розтрачувати Боже милосердя, прощаючи гріхи людині, яка знову згрішить так само, в той самий день? Це також розтрата.

Отож, Церква це управитель, який розтрачує господарське (Боже) майно і щоби отримати прощення пана, управитель розтрачує ще більше: милосердя, Божої святині, дарів і цим слідує за Богом. Адже Сам Бог вклав в кожного нікчемного грішника неймовірний потенціал Божих дарів, талантів, більшість з яких людина так і не розкриє, не розвине, не реалізує в Божому руслі… Чи не є Бог в цьому марнотратним?

А чи не звикли ми засуджувати марнотрантство в принципі? Хвалити чесноти помірності, поміркованості, економності… Чи не говоримо ми “моя зарплата не резинова”, ” знай межу/міру”, ” не будь марнотратним”. Я не говорю зараз про бездумне використання ресурсів, але про поставу людини, яка сама себе дуже звузила. Все в нашому житті кричить про нашу обмеженість і закликає до майже скупості у всьому. В тому числі в емоціях, почуттях, щедрості, довіри до Бога.  Натомість не так робить Бог і Церква, і ті люди, які, вповні слідуючи за Богом, врешті приходили до напрочуд марнотратного моменту: “Продай все що маєш і йди за Мною”.