• Спільнота Дабар
• Дата публікації 23 Січня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

25 січня, неділя

Мк 1, 14-20

Після того, як був виданий Йоан, Ісус прийшов до Галілеї і проповідував Боже Євангеліє. Він казав: «Сповнився час, і наблизилося Царство Боже. Покайтеся і віруйте в Євангеліє!» А коли проходив біля Галілейського моря, то побачив Симона й Андрія, Симонового брата, які закидали невід у море, оскільки були рибалками. Тож сказав їм Ісус: «Ідіть за Мною, і Я зроблю вас ловцями людей». І негайно, покинувши сіті, вони пішли за Ним. А пройшовши дещо далі, Він побачив Якова Зеведеєвого та його брата Йоана, які були в човні та лагодили сіті, і відразу покликав їх. Залишивши свого батька Зеведея в човні з наймитами, вони пішли за Ним.

Існують люди, до яких дуже хочеться в сіті… І часто говорять, що це погано. Але я впевнена, що ні. Пізніше, поясню детальніше, чому, але якби було більше ловців людей, думаю, дітям би менше хотілося прогулювати уроки, чоловікам – зраджувати своїм дружинам, а жінкам – бути чоловіками.

В якийсь період свого життя я зрозуміла, що найбільше, чого боюся, – це нудні люди і нудні розмови.  І досить довго я себе за це картала. Тому що треба боятися грішних розмов і нечесних людей, алезанудство… в ньому немає ніякого гріха. Лікувальним був момент, коли я усвідомила, що інколи занудство – це найбільший гріх. Бо нам не буває нудно, коли ми щасливі, коли нам боляче, коли ми плачемо, коли сміємося, коли нам страшно, коли ми обурені, коли спокійні, – це дуже різні емоції, це що завгодно,тільки не нудота. Нудно – це коли ми не відчуваємо НІЧОГО. Занудство – це самотність. Занудство – це навіть ще гірше: це коли тебе нічого не зачіпає, коли тебе ніби НЕМАЄ. А коли ми дозволяємо так почуватися людям, що поруч із нами, це один з найбільших гріхів. Бо байдужість – це найвища форма ненависті («Якби то холодний чи гарячий ти був»). Бо кожна людина хоче бути чимось захопленою, кожна людина повинна мати свого рибалку.

Тому досить сприймати харизматичних людей як музейних експонатів, диваків, що впали з планети, висадку на яку ще ніхто не здійснював. У сьогоднішньому уривку Ісус дає  цілком чіткий рецепт того, як стати рибалкою людей.

Біблія дуже чітко показує, що до того, як Ісус покликав апостолів бути ловцями людей, вони поралися з сітями, вони були ловцями риб. А ще таке риби?

Риби – це мовчання. В кожного з нас у серці плаває багато риб – це речі, про які не можемо сказати. Причин цьому може бути багато: не можемо знайти слів або нам соромно чи страшно їх таки знайти. Але оскільки Бог – це Слово, риби – це ділянки нашого життя, в яких немає Слова, це ті ділянки, які потребують Бога, але Його ще не мають. Ці слова не мають бути сказаними всім. Є риби настільки особисті, що мають бути сказані тільки Богу. Але поки риба просто плаває на дні нашого серця, вона перебуває в ізоляції від Божого Слова. Тому ми маємо одна за одною ловити своїх рибі витягати на світло Божого дня. Ми маємо хоча б намагатися зрозуміти, чому ми любимо те, що любимо, чому боїмося того, що піднімає нам волосся на шкірі, чому не можемо пробачити, чому радіємо, коли когось бачимо, чому нам стає сумно, чому нам буває сумно, коли нічого поганого не трапилось. Цей список можна продовжувати, кожен може дописати там щось своє. Інколи здається, що неможливо говорити про щось несказанне, але можна почати розмову з Богом фразою: «Я хочу поговорити з Тобою про те, що мене мучить, хоча я не знаю, як його назвати».

 З часом дуже легко побачити, що в Бога не буває пропущених дзвінків чи непрочитаних есемесок.

Також обличчя риб схожі на людські лиця, це наче плаваючі людські обличчя, їхні неточні і нечіткі, але впізнавані копії, проекції справжніх облич, які трохи чи сильно спотворює інколи час, а інколи – наші інтерпретації і наша уява. Це можуть бути обличчя людей, яких ми колись кохали, друзів, яких досі маємо, вирази обличчя наших батьків у ті моменти, коли вони формували наш характер.  Часто ми прокидаємося з такими рибами в своєму серці і, навіть не підозрюючи про їхнє існування, йдемо з ними до інших людей. Часом ми свідомо вибираємо не чіпати цих риб, бо побачити їх ще раз занадто страшно, боїмося, що наше серце може не витримати і рватися, як рвалися сіті у Петра, коли він вперше їх закинув на Ісусове Слово. Але Ісус воскрес – і сіті тоді не рвалися. Ісус готовий воскресати у кожній, навіть найбільшій нашій рибі, – як Йона, що вийшов із нутра кита, і навіть більше: на березі Тиверіядського моря воскреслий Ісус пік своїм учням, своїм рибалкам, рибу. Тому можемо не боятися: Бог додасть меду до кожного нашого улову з дна серця.

Після своїх риб ми можемо ставати ловцями людей. Бо коли знаємо своїх риб, зможемо говорити прямо до риб, що плавають глибоко в серцях інших. Чому не страшно, щоб люди потрапляли у сіті до людей? Тому що добрий рибалка ніколи не з’їдає рибу сам. Рибалка ловить і віддає Тому, від Кого хоче отримати винагороду. Тому що, як сказано в одному фільмі, коли палець показує на небо, тільки дурень дивиться на палець…