• Спільнота Дабар
• Дата публікації 6 Березня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

7 березня

Лк 15, 1-3. 11-32

Того часу підходили до Ісуса всі митники та грішники, щоби по­слу­хати Його. І нарікали фарисеї та книж­ни­ки, говорячи, що Він грішників прий­має і з ними їсть. А Він розповів їм ось таку прит­чу, кажучи: «Один чоловік мав двох синів. І молодший з них сказав бать­кові: “Батьку, дай мені належну час­тину майна». І він поділив між ними майно. А через декілька днів, забравши все, молодший син подався до да­ле­кого краю і там розтратив своє май­но, живучи розпусно. Як витратив усе, настав вели­кий голод у тому краї, і він став біду­вати. Пішов він та й пристав до од­ного з громадян тієї землі, а той по­слав його на свої поля пасти свиней. І бажав він насититися струч­ками, які їли свині, але ніхто йому не давав. Опам’ятавшись, він сказав: “Скіль­ки наймитів мого батька ма­ють у надлишку хліба, а я тут гину з голоду. Встану, піду до свого батька і ска­­жу йому: “Батьку, я згрішив пе­ред небом і перед тобою і вже не гідний зватися тво­їм сином; прийми ж мене як од­ного з твоїх наймитів”. Тож він, підійнявшись, пішов до свого батька. Коли він був ще далеко, бать­­­ко побачив його й змило­сер­див­­ся; побігши, кинувся йому на шию і поцілував його. А син сказав йому: “Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм”. Та батько сказав своїм рабам: “Негайно принесіть найкращий одяг і зодягніть його, дайте перстень йо­му на руку і взуття на ноги; приведіть відгодоване теля та заколіть; будемо їсти й веселитися, бо цей син мій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся”. І почали веселитися. А його старший син був на полі. Коли, ідучи, наблизився до хати, почув співи й танці. Закликавши одного із слуг, він запитав: “Що це таке?” Той сказав йому: “Твій брат повернувся, і твій батько заколов від­годоване теля, бо здоровим його при­й­­няв”. Тож він розгнівався і не хотів увійти. Його батько вийшов і вмов­ляв його. Та він у відповідь сказав своєму батькові: “Ось, стільки років я тобі слу­жу, ніколи не переступав твоєї за­повіді, а ти мені не дав і козеняти, щоб я повеселився з моїми друзями. Коли ж цей син твій, який роз­тратив твоє майно з блудницями, по­­вернувся, ти заколов йому від­го­доване теля”. А той відказав йому: “Сину, ти зав­жди зі мною, і все моє – твоє. Тут треба таки веселитися і ра­діти, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся».

Це надзвичайно складне Євангеліє, бо знаємо його майже напам’ять, як “отченаш”.

Хотів би в ньому виділити тему сирітства двох хлопців, які мали батька. Вони обидвоє досвічували себе сиротами, такими не бувши. Вони жили як сироти, хоча мали найкращого батька. Чому ж дивуватися загальному суспільному синдрому сироти, бо ж наші батьки не найкращі, а в багатьох їх просто немає.

Мололдший син сам вбив батька заявою, з якої розпочинається Євангеліє. Треба пояснити: заповіт є чинним після смерті особи, що заповідає. Отже, син, який просить в батька частки своєї спадщини, прирікає батька на смерть. Говорить: “Краще би ти, батьку, вже помер”.

Але цікаво, що при цьому цей молодший син звертається до батька зверненням – “батько”. І завжди пам’ятає, що він хоч і недостойний, але все ж таки син: “Батьку, я згрішив перед небом і перед тобою; я вже не гідний зватися сином твоїм”. Натомість старший син, який постійно залишається в батьковому домі, при отці, так до батька не звертається в принципі. Він говорить: “Оцей твій син…” Так ніби він не є сином, інакше мав сказати “оцей мій брат”, бо це передбачало би, що в них є спільний отець. Звернення старшого сина до батька звучить без слова звернення – “батько”, а також з таким формулюванням означає, що він жив в батьковому домі сиротою, слугою, рабом.

Євангеліє завершується абсолютним нерозумінням, що відбулося зі старшим братом/сином, нерозумінням результату діалогу, словом батька, яке залишається без відповіді. Але також це Євангеліє завершується доброю волею батька по відношенню до старшого сина та зверненням “сину”.

А той відказав йому: “Сину, ти зав­жди зі мною, і все моє – твоє. Тут треба таки веселитися і ра­діти, бо цей брат твій був мертвий – і ожив, пропав – і знайшовся”. Батько повертає старшого до свідомості, що він не сирота, має отця, має братом, сам є сином і братом.

В усіх моїх незавершених діалогах з Отцем в усіх моїх небажаннях “зайти всередину”, долучитися до свята все одно залишається ця фраза-запрошення: “Сину…”

Питання лише в тому, коли я її почую та чи повірю й увійду, почувши.