• Спільнота Дабар
• Дата публікації 29 Січня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

30 січня
Марка 4, 26 – 34.
І сказав Він: Так і Боже Царство, як той чоловік, що кидає в землю насіння, і чи спить, чи встає він удень та вночі, а насіння пускає паростки та росте, хоч не знає він, як. Бо родить земля сама з себе: перше вруна, потім колос, а тоді повне збіжжя на колосі. А коли плід доспіє, зараз він посилає серпа, бо настали жнива. І сказав Він: До чого прирівняємо Царство Боже? Або в якій притчі представим його? Воно як те зерно гірчичне, яке, коли сіється в землю, найдрібніше за всі земні насіння. Як посіяне ж буде, виростає, і стає над усі зілля більше, і віття пускає велике таке, що кублитись може в тіні його птаство небесне. І такими притчами багатьома Він їм слово звіщав, поскільки вони могли слухати. І без притчі нічого Він їм не казав, а учням Своїм самотою вияснював усе.

Уже декілька читань поспіль Ісусу загадує так би мовити загадки, коли проповідує. Оповіді про сільське господарство можуть бути не дуже для нас зрозумілими, але приховують багато таємниць. Проповідання притчами дуже коирсне, адже кожна людина може зрозуміти притчу по-різному. Це залежатиме від її життєвих обставин, досвіду, переживань на момент прочитання Слова, а також того, що Бог хоче відкрити. Давайте спробуємо розібратися в уривку з сьогоднішнього Євангелія.
З попередніх притч ми вже знаємо, що сіячем найчастіше виступає Господь. Він сіє всюди (край дороги, в тернисту землю, в родючий грунт, у пісок та ін.. ) та сіє різне насіння. Цікаво, що господар не знає як росте насіння, а приходить вже за плодом. Але ж бувають різні грунти, не всяке насіння може рости, не всяке зерно є добрим, що тоді? Невже весь врожай господар залишає напризволяще? Невже мене мій Бог залишає напризволяще, аж до останнього моменту? «Родить земля сама з себе». Чи не це означає, що маю всі умови для того, щоб розвиватися та давати «плоди»? А якщо щось потребую додатково, то прошу в Бога.
Цікаво, що у трьох Євангеліях Ісус згадує про Царство Небесне і прирівнює Його до гірчичного зерна. Це насіння може символізувати Церкву, котра на початку була досить маленькою, але розрослался гіллями на весь світ. Більше того, у своїх віттях вона дає життя багатьом вірянам, які можуть насолодитися прохолодою у затінку дерева. З іншого боку, така влетенська різниця між розміром зернинки та величиною дерева може означати наше розуміння Царства Божого. Адже, люди не в змозі осмислити величі та краси Дому Бога.
Зерно гірчичне також пов’язане з вірою. У Євангелії від Матвія зустрічаємо такі слова: «Бо по правді кажу вам: коли будете ви мати віру, хоч як зерно гірчичне, і горі оцій скажете: Перейди звідси туди, то й перейде вона, і нічого не матимете неможливого! (Мт 17,20)». Навіть найменша віра в Бога приносить великі результати.
Характеристикою зернових рослин є те, що саме зерно, щоб принести плід має померти (Івана 12, 24). Наймилосерднішою жертвою була смерть Христа за нас і наші гріхи. Тепер ми маємо можливість потрапиити в Царство Небесне, але і від нас Бог очікує жертви. Діва Марія пожертвувала своїм простим життям і погодилася бути Матір’ю для Бога, деякі апостоли відмовилися від своєї кар’єри в риболовлі і послідували за Христом. А чим я жертвую заради стосунків з Богом? У яких сферах життя я маю померти, щоб дозволити Богу керувати ними?