• Спільнота Дабар
• Дата публікації 10 листопадаа, 2014
• http://www.dabar.org.ua

10 листопада Лк 17, 1-6

Того часу Ісус промовив до своїх учнів: «Неможливо, щоби спокуси не прийшли, та горе тому, через кого вони приходять! Йому було б краще почепити жорновий камінь на свою шию і кинутися в море, ніж щоби спокусив одного з цих малих. Зважайте на себе! Коли згрішить твій брат, – докори йому, а коли покається, – прости йому. І якщо сім разів на день згрішить проти тебе і сім разів на день звернеться до тебе, кажучи: “Каюся!” – прости йому». І сказали апостоли Господу: «Додай нам віри!» А Господь промовив: «Коли б ви мали віру, хоч як гірчичне зернятко, і повеліли б цій смоківниці: “Вирви себе з корінням і посади себе в морі!” – то послухала б вас».

“Неможливо, щоби спокуси не прийшли…” Звідки тоді з’являється теологія “безпроблемного християнства”, в якій говориться, що головне прийти до Бога, а там всі проблеми зникнуть самі собою. Як би це наївно не звучало, але ми хочемо так думати, бути прихильником легких рішень. Ісус відкидає цю ілюзію, щоби учні жили реальністю. А в реальності “неможливо, щоби спокуси не прийшли”.

Чи провокують ці Ісусові слова Вас до підготовки до спокус. Уявімо, що наше серце – це фортеця.  Оскільки прийде ворог, мені треба укріпити свої стіни, ворота, наточити мечі, вигострити стріли, приготувати смолоскипи та людей, натягати до башт каміння. Приготвуватися відбивати атаки. Чи робимо це? Ні, робимо вигляд, що проблеми, спокуси, гріхи наскочили на нас неочікувано. І наша фортеця знову і знову капітулює перед гріхом.

Жорновий камінь

Жахливо. Невже Господь такий крожерний і вибагливий в катуваннях? Думаю, ні. Цими словами Ісус ілюструє наслідки для того, хто спокушує. Він фактично обирає собі долю утопленика, самогубці. Ми можемо стати причиною спокуси для когось, але чи усвідомлювали ми, що в цьому моменті ми губимо себе?

Жорновий камінь не існує сам по собі, а завжди передбачає також пшеницю яку він меле. Пшениця є образом Божого Слова, а жорнова – роздумами, які перетворють ціле зерно в муку. Якщо користуватися аналогією і образом можемо зробити 2 висновки:

1. Боже Слово буде нас судити за гріх осудження, спокушення

2. Читання, ба навіть роздуми над Святим Письмом (жорнова), можуть принести нам як добро, життя, так і зло, смерть.

“Зважайте на себе”, в оригіналі дослівно перекладається як “утримуйте”, ніби ми потребуємо встановити контроль, пропусний пункт, де думку, яка виринає в нашому серці, ми дбайливо перевірили б перед тим, як впустити у світ через свої вуста.

Це “зважайте” також вказує на увагу перш за все скеровану на себе. Після цих слів ідеться про гріх проти нас. Ніби небезпека іде ззовні, але Ісус просить пильнувати небезпеку, яка іде із середини.

“Якщо згрішить…” – мені здається, ми звикли не називати образи. І прощати воліємо зі словами: “Нічого, нічого”, “не страшно”. Ми радше хочемо виправдати і вибілити кривдника або змовчати і на цій підставі помиритися чи затаїти “зуб”. Не так пропонує Ісус. Прощення починається з визнання того, що проти мене хтось згрішив. Гріх це абсолютна категорична іпостась зла. Тобто ми маємо визнати зло злом, і а не забути чи замилити цю правду. І на цій підставі простити.

Таке визнання допомагає покривдженому, бо визнання це завше прощення, але також –  кривднику, бо він дізнається, що згрішив і зможе каятися. Не сказати йому, означає – не дати можливість каяття, залишити з тим, що гріх це смерть, а не “нічого страшного”.