• Спільнота Дабар
• Дата публікації 19 Січня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

20.01.2014

Мк 2, 23-28

Як проходив Ісус у суботу через засіяні ниви, Його учні почали на ходу зривати колоски. А фарисеї казали Йому: «Поглянь, чому вони роблять у суботу те, чого не годиться?» А Він каже їм: «Чи ви ніколи не читали, що зробив Давид, коли мав потребу, бо ж зголоднів сам і ті, котрі були з ним? Коли увійшов до Божого дому – за первосвященика Авіятара – і хліби покладання, які не можна було їсти нікому, крім священиків, сам їв і дав тим, котрі з ним були?» І сказав їм: «Суботу встановлено для людини, а не людину для суботи, тому Син Людський є Володарем і суботи».

Зривання колосків було дозволено Законом (Втор 23:25), однак фарисеї трактували це як жатву, яка була заборонена Законом в суботу (Вих. 34:21). І фарисеї і Ісус дуже добре знали писання однак трактували по-різному. Фарисеї у дусі формалізму та легітимізму, Ісус у дусі любові. Це дві різні постави серця. Чи я не маю фарисейську поставу серця у відношенні до людей? Може я в різних ситуаціях тлумачу Святе Письмо по-різному, як і коли мені вигідно? Чи в моєму житті потреби інших людей є вищими від моєї релігійності та т.з. побожності? Бачимо, що Ісус ставить потреби людей вищими від суботнього відпочинку, який сам по собі для Нього не має абсолютного значення. Що в моєму християнському житті має для мене абсолютне значення? Приватна молитва? Тиша серця? Літургія? Читання самого Святого Письма? Чи готовий я цим пожертвувати задля потреб ближнього при нагоді? Чи не буду я обурюватись, коли перервуть мою особисту молитву чи заважатимуть польоту моєї душі під час літургії інші люди зі своїми потребами? Чи є людські потреби інших чимось абсолютним у моєму християнстві? Яким духом наповнено моє серце-формалізмом чи любов’ю? Яким взагалі є моє християнство-формальним чи люблячим та співчуваючим? І якщо є сили признатись у своєму формалізмові-маємо шанс та просімо Бога аби змінив нас.