• Спільнота Дабар
• Дата публікації 13 Березня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

16 березня

Йо 4, 43-54

«А по двох днях вийшов він ізвідти в Галилею. 44 Сам бо Ісус посвідчив: «Не має пошанування пророк у своїй батьківщині.» 45 Коли ж прибув у Галилею, то прийняли його галилеяни: бачили бо все те, що вчинив він був на святі в Єрусалимі, – вони бо теж ходили на те свято. 46 Він же подався знов у Кану Галилейську, де ото був перетворив воду на вино. А був один царський урядовець, син якого слабував у Капернаумі. 47 Зачувши, що Ісус прибув з Юдеї в Галилею, прийшов він до нього та й заходився просити, аби прибув і оздоровив його сина, той бо мав уже вмирати. 48 Ісус і каже до нього: «Не увіруєте, якщо не побачите чудес та див!» 49 А царський урядовець йому: «Господи, зійди, заки вмре моя дитина!» 50 Промовив Ісус до нього: «Іди, син твій живий.» Повірив чоловік слову, що вирік йому Ісус, та й пішов собі. 51 А коли був уже в дорозі, слуги, що йому назустріч вийшли, сказали йому, що син його живий-здоровий. 52 Він же спитав їх, о котрій годині йому полегшало. «Учора ввечері о сьомій годині пропасниця його полишила», – сказали вони йому. 53 І зрозумів батько, що о тій самій годині сталося те, коли ото Ісус йому сказав: «Син твій живий.» І увірував сам, та й увесь дім його. 54 Це ж друге чудо вчинив Ісус, повернувшися з Юдеї у Галилею.»

Сьогоднішня Євангелія говорить про відсутність пошани до пророка в його батьківщині та народження віри царського урядовця. Цей уривок дуже подібний до зцілення слуги сотника, та все ж таки інший. Цього разу не маємо віруючого язичника, який визнає, що на слово Ісуса хвороба має підкоритися, а невіруючого, можливо, юдея, що наполягає, аби Ісус прийшов. Господь же натомість вимагає від нього віри в Його слово.

Але все по порядку. «Коли Господь прийшов в Галилею, галилеяни повірили, бо бачили знаки, які Він зробив у Єрусалимі. Але самаряни (про який розповідає перша частина цього ж розділу) гідні більшої похвали, бо вони повірили без знаків, по слову жінки.

Дивись: ті, кого вважають відкинутими скрізь відрізняються вірою; розумію самарян і галилеян. Бо і цих останніх зневажали як тих, що живуть по-сільськи, тому й казали, що з Галилеї не приходить пророк (Йо 7, 52). А ті, хто вважає себе вибраним, якими були єрусалимські юдеї, відкидаються». (Феофілакт Болгарський, Толкування на Євангелію від Йоана). Не важливо, ким ти себе вважаєш: чи заслуженим католиком чи новонаверненим, – важливо, чи маєш віру. Чи віриш слову Христовому, сказаному через слабку жінку? Такою жінкою може бути твоя душа, твоя совість, можливо, якось мірою навіть твоя слабкість, якщо показує тобі силу Христа в твоєму житті.

А ось і другий образ – царський урядовець. Як вже було сказано він дещо відрізняється від сотника, котрого Господь похвалив за віру. Чим? Малою вірою. «Царський урядовець просить Господа прийти й зцілити сина, а Господь докоряє йому в тому, що він вірить не до кінця, а частково. Бо слова «зійди, заки вмре моя дитина» (Йо 4, 49) виявляють, що віра його слабка. Він не вірує, що й у випадку смерті його сина Господь спроможне воскресити його» (Феофілакт Болгарський, Толкування на Євангелію від Йоана). А що так противиться вірі в мені? Мій розум. Сухі бетонні аргументи намагаються весь час заглушити слабкі паростки віри в душі, вимагаючи логічних підтверджень та знаків. А переконання розуму про власну користь здатне заглушити навіть совість. Розум, символом якого є голова, знаходиться найвище в тілі, так наче царедворець у людському тілі. Як усе в країні підвладне царському, так іноді нам здається, що все в нашому житті підвладне нашому розумові. Й нерідко стається так, що простодушній людині легше повірити слову Господа, ніж тому, хто здобув велике знання.

Образ нашого хворого через наше невірство розуму також можна побачити і сині царського урядовця, як про це говорить блаженний Феофілакт Болгарський: «Через те, що царський урядовець не був твердий у думках і наполягав, щоб Господь прийшов для зцілення його сина, то Спаситель показує Йому, що Він і заочно може його зцілити, і говорить «іди, син твій живий». Таким чином за один раз зцілив сина від гарячки, а батька – від невірства. …  Таке чудо Господь і сьогодні чинить над кожним, хто приходить. Кожна людина, начебто царський урядовець, не лише тому, що він по душі кровний Царю всіх, але і тому, що сам отримав царську владу над усім. Часто виявляється, що в когось розум, як син царського урядовця, страждає від вогню невідповідних задоволень і від пристрастей. Якщо він піде до Ісуса і попросить Його прийти, тобто виявити прихильність любові до людини й пробачити йому гріхи, поки він остаточно не помер від хвороби пристрастей (бо якщо Бог не зійде до нас, але буде дивитися на беззаконня й згідно них судити, то «хто встоїться» (Пс 130, 3))? Отже, якщо він піде до Христа, то, як сказано (Мт 7, 7-8) знайде, що шукав і отримає здоров’я для свого розуму» (Феофілакт Болгарський, Толкування на Євангелію від Йоана).