• Спільнота Дабар
• Дата публікації 2 Вересня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

2 вересня 2014 року Лк.4 : 31-37

Того часу Ісус прийшов у Капернаум, місто галілейське, і навчав їх щосу­боти. І дивувалися з Його вчення, бо слова Його мали владу. А в синагозі був чоловік, який мав духа нечистого – демона. І він закричав гучним голосом: «Облиш! Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Чи Ти прийшов ви­губити нас? Я знаю, хто Ти – Свя­тий Божий!» Та Ісус заборонив йому, ка­жу­чи: «Замовкни і вийди з нього!» І де­мон, кинувши його на саму сере­ди­ну, вийшов з нього, зовсім не за­по­ді­явши йому шкоди. І всіх охопив жах. І вони го­во­рили один одному, кажучи: «Що це за вчення, яке владою і силою нака­зує нечистим духам, і вони ви­ходять?» І розходилася чутка про Нього по всіх місцях околиці.

“І прийшов Він у Капернаум, місто галилейське, і навчав їх щосуботи»
Мабуть Ісус довгий час перебував в цьому місці, оскільки щосуботи навчав їх. Щосуботи мав проповідь для кожного, хто приходив до храму слухати Його.
Гадаю Він встиг там заслужити певну довіру у присутніх, оскільки «дивувалися з Його вчення, бо слова Його мали владу». Можливо своїм словом під час проповіді не одну особу зумів зцілити духовно, в присутніх почало мінятися мислення від почутих слів, почали поступово змінювати своє життя, звички тощо.
«А в синагозі був чоловік, який мав нечистого духа — демона. І він закричав гучним голосом».
В тексті є певний акцент, що цей чоловік «мав нечистого духа – демона». Про що йдеться?
Весь цей час ця особа перебувала з усіма в синагозі, слухала вчення Ісуса. Але, порівняно з іншими, які дивувалися, приймали це слово, він не приймав, а навіть заперечував.
«Облиш! Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Чи Ти прийшов вигубити нас? Я знаю, хто Ти, – Святий Божий!».
Чи стикалися ви колись з певними думками в собі, що спасіння Боже для когось, але не для мене. Добру новину, яку почули, відразу відкидали, а навіть злились. Може це наші внутрішні «демони» в нас промовляли : «Я не достойний», «Ці спогади, цей сором не можливо стерти з пам’яті», «Мене стільки кривдили, я звик, вже нічого не змінити», «Мені нема прощення»…
Для цього чоловіка кожне слово Ісусове, як ножем в серце, рани знову починають кровоточити, таємниці стають  тягарем, який не можливо більше приховувати, і це злить, він більше не в змозі тримати ці емоції в собі. Ці «демони», яких накопичував протягом життя, повилазили на зовні. Хочеться кричати! Прагну допомоги, і водночас не вірю що допоможуть…
«Та Ісус заборонив йому, кажучи: Замовкни й вийди з нього!
Чому Ісус наказав йому замовкнути?
А може це люди, які нам часто нашіптують на вухо один негатив. І як ти в такому випадку матимеш спокій, чи то довіру до будь-кого!?
«…вийшов з нього, зовсім не заподіявши йому шкоди». Один з обманів наших внутрішніх і зовнішніх «демонів», це страх, що правда про мене випливе на зовні і всі дізнавшись хто я, не приймуть мене, і це мене може розчавити, морально вбити.
Даремно щось приховую, якщо відпущу, то це звільнить мене, не завдавши шкоди. Триматиму при собі, страждатиму, мучатимусь.
Крім того що це сталося в синагозі, а демон викинув його на середину привселюдно. Цю його внутрішню рану, могли побачити всі. І це не завдало йому шкоди, а навпаки зцілило, голоси замовкли, «демони» зникли.
Спільнота, в якій він перебував, нічого про його стан не знала, навіть не здогадувались, що серед них може бути настільки зневірена і зранена особа. Думаю, маємо бути чутливішими один до одного. Одним виходить легше ввійти в довіру, прийняти зміни в своє життя на краще, прийти до сповіді, святого причастя, врешті прийняти Ісуса. Іншим потрібен певний час, щоб повірити в себе, навчитись довіряти ближнім, прийняти спасіння, і врешті позбутися всіх «демонів», яких маємо.
Можемо на одинці в тиші зі Словом Божим пороздумувати над своїм життям, і задатись питанням : «А якого «демона» я маю? І чи добре живеться з ним? Чи я хочу щоб Ісус наказав йому «замовкнути»?..