• Спільнота Дабар
• Дата публікації 8 Вересня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

Лк 6, 12-19

Сталося тими днями, що Ісус вийшов на гору помолитися і провів цілу ніч у молитві до Бога. А коли настав день, Він покликав своїх учнів, вибравши з них Дванадцятьох, яких і назвав апостолами: Симона, якого назвав Петром, і Андрія, брата його, Якова і Йоана, Филипа й Вартоломея, Матея і Тому, Якова Алфеєвого й Симона, званого Зилотом, Юду Якового та Юду Іскаріотського, який став зрадником. Зійшовши, Він став з ними на рівному місці; також була велика юрба Його учнів та безліч народу з усієї Юдеї і Єрусалима, і з приморського Тира й Сидона, які посходилися послухати Його й зцілитися від своїх недуг, а також ті, хто страждав від нечистих духів – і оздоровлялися. І кожний з натовпу намагався доторкнутися до Нього, бо з Нього виходила сила й оздоровляла всіх.
Уявімо себе на місці майбутніх апостолів. Вони порівняно нещодавно зустріли Ісуса. Вони ще мало знали про Боже Царство, мали сумніви. Вони дивувалися чудесами, що творив Ісус. Вони просто слідували за ним увесь час. Усю відповідальність за прийняття рішень брав на себе Він. Але ось прийшов час «дорослішати». Йти уперед. Приймати самостійні рішення. Навчати інших, чому навчився сам. Ми також часто уникаємо відповідальності, робимо те, що видається легким. Є відомий вислів: «Є тільки 2 шляхи: один легкий, а інший правильний». Завжди є спокуса піти легшим шляхом. Але Господь дасть нам сили пройти правильний шлях.
Після того, як учні були покликані, вони слухали Слово Боже та стали свідками чудесних зцілень (Лк 6:18-19 та ін.), про які вони згодом будуть свідчити іншим. Ти також є свідком чудес, які Господь робить у твоєму житті. Ділись ними з ближніми. Можливо, ти також ще почуваєш недозрілим, щоб говорити про Бога з тими, хто є далекими від Нього. Ти сам тільки відкриваєш для себе Господа. Але «будь мужнім мужнім і хоробрим, не лякайся, не падай духом, бо з тобою Господь Бог твій в усьому, куди лиш підеш» (Іс Нав 1:9). Почни із своїх домашніх. Якщо не ми принесемо Євангеліє у свої оселі, то хто це зробить? Якщо наші близькі не побачать Христа у нас, то де вони Його знайдуть? Звичайно, що з незнайомими людьми буває легше говорити про віру, ніж із рідними, що знають тебе як облупленого, з усіма недоліками. («Жоден пророк не приймається в своїй вітчизні», Лк 4:24). Так, буває тяжко знайти переконливих і красномовних слів. Але не журися, ти й не маєш бути досконалим. Достатньо, щоб рідні побачили в тобі подорожуючого, що відкрив для себе найкращий маршрут. Твоє свідчення – це дороговказ для них. Бо роблячи це, «спасеш себе самого й тих, що слухають тебе.» (1Тим 4:16)

Кожен з нас покликаний Богом приносити добрі плоди, любити та бути милосердними одне до одного. Виконувати місію учня ми можемо щоденно, коли співчуваємо чиємусь горю, підтримуємо у нужді, піклуємося про ближніх. У Бога немає випадковостей. Людина, яку ми несподівано зустріли, раптовий дзвінок з проханням про допомогу – все це може бути голосом Святого Духа, відповіддю на нашу молитву та підказкою. Крім того, Божественне провидіння діє таким чином, що Святий Дух спонукає нас самих стати відповіддю на чиюсь молитву. Поява у житті наших нових знайомих, друзів, наша поміч, наше свідчення їм – може бути даром від Бога для них, який вони давно потребували та просили в молитві. Тож дякуємо Господу за наше покликання, та просимо Господа, щоб відкрив нам, як Він хоче нас використати у своєму Задумі. Нехай Він сповнить нас любов’ю, яка прожене тривоги і страхи (1Йн 4:18), і допоможе виконати Його Волю.