• Спільнота Дабар
• Дата публікації 26 Вересня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

27 вересня Лк 9, 43б-45

Всі були захоплені величчю Божою. І як усі дивувалися всьому, що Ісус чинив, він сказав до своїх учнів: “Затямте собі добре ці слова: Син Чоловічий має бути виданий у руки людям.” Однак, вони не розуміли цього слова; воно було від них закрите, так що вони його не додумались і боялися його спитати про це слово.

Багато хто із нас, християн, автоматично, не замислюючись, ходять до Церкви, бо так привчили, бо це правильно. Можливо їх чекає криза, або церковне життя так і пройде в очікуванні, коли ж та Служба скінчиться. Для таких Церковне життя це марнотратство, якщо називати речі своїми іменами. Якщо вони іще ходять, то їхні діти, точно цього робити не будуть.

Є люди, які насправді мають чітку мотивацію: “були захоплені величчю Божою”. Їхнє життя зазнало кардинального втручання Бога, Який явив Свою потугу. Вони є в Церкві заради величі, Божої допомоги. “Будеш ходити в храм – Господь міцно благословить” – так говорять вони. А й навіть, якщо побожно визнають, що християнство це хрест, можуть бути страждання, але все одно це визнання є поверхневим, а глибоко в середині вони все одно сподіваються, що саме їх Господь винагородить не стражданнями, а благословеннями.

Такими були учні Ісуса Христа. Він багато разів говорив їм про свій хрест і страждання, але вони не сприймали цих визнань, їхнє вухо і серце було закритим на таку Благу Вість. Коли учні пригадали і збагнули Ісусові слова про смерть? Лишень, коли Він помирав на хресті, коли горе торкнулося їх – помер улюблений Учитель, їх самих, як Його учнів, також можуть переслідувати. Тоді Євангелісти пишуть, що учні “розбіглися”, “розсіялися”. Довгий час вони залишалися в ступорі. Що далі? Вони переосмислювали роль і ціль Месії, за яким вони пішли, кинувши все. Їм було страшно, життя втратило сенс, надія їх полишила. Ісусів Хрест став досвідом хреста і для апостолів.

Тобто ми, як і учні, залишаємося з затуленими вухами і все одно очікуємо від Бога проявів величі, а не страждань. Ми ніколи не підготуємо себе, лишень в той момент коли стикнемося з болем віч-на-віч, коли побачимо цей біль в обличчя.

До речі, важливо, що Ісус говорить слова про свою смерть відразу після того, як вигнав біса з хлопця. Юрба ликує, в одному з Євангелій написано, що хотіли “зробити Його царем”, а Ісус залишається тверезим. Незважаючи на ейфорію, Він не втрачає голову і не втрачає перспективу хреста. Попри цей гамір Він вдивляється в хрест, як вершину свого покликання, місії.

А ми, християни, що робимо? Чи вдивляємося в хрест?

Мені притаманне зворотнє, бачачи перспективу хреста (будь-яких страждань чи просто навіть незручностей, труднощів), поринути у вир задоволень, пригод, зустрічей увікендів. Зробити так, щоби про своє життя я і інші могли сказати: “Оцей живе повним життям”, в іншому культурному середовищі це звучить інакше: “Відірватися на повну катушку”. Але сенс залишається той самий: хочу веселитися, а не думати, хочу насолоджуватися, а не страждати.

За Ісусовою реакцією ми можемо вивести висновок, який збігається зі спостереженнями містиків. Він простий: в моменти ейфорії не втрачай “землю”, “опускай” себе на твердий грунт правди про себе, не губи свій хрест.

Коли перекладач говорить “затямте собі добре”, оригінал дає інші барви: “вклади це слово у свої вуха”. У нас кажуть: “Вийми банани з вух”. Себто ця людина не сприймає те, що їй говорять. Наш оригінал дає підстави робити кілька висновків:

Іноді я не можу почути Бога не тому що я мало читаю, молюся, а тому що вклав в свої вуха інші слова, сенси, вартості і потребую ЇХ вийняти, щоби нове вкладати. Людина може все своє життя проходити з тим, що про неї сказали в дитинстві. Слова “ти нездара” залишається у вусі і свідомості як п’явка і не пускають в середину  інші слова, слова благословень. Не можливо зробити капітальний ремонт в квартирі, не винісши всі старі меблі бодай би на коридор. Боже Слово – захист для моїх вух від зла, якщо я вклав їх у свої вуха, то спокуси цього світу не досягнуть мене, врятують від шуму.