26 вересня 2014 Лк 9, 18-22

Сталося, коли Ісус молився на самоті й з Ним були учні, Він запитав їх, кажучи: «За кого Мене вважають люди?» Вони у відповідь сказали: «За Йоана Хрестителя, інші – за Іллю, а ще інші – за одного з давніх пророків, який воскрес». Він же запитав їх: «А ви за кого Мене вважаєте?»  Петро ж у відповідь сказав: «За Христа Божого». Та Він, заборонивши їм, наказав нікому не розповідати цього, кажучи: «Син Людський має багато постраждати, і буде відкинений старшими, первосвящениками й книжниками, і буде вбитий, і воскресне третього дня».

Ми є апостолами у сучасному світі. Ми це знаємо, ми про це говоримо, ми намагаємося ними бути. А якими були апостоли та чого ми можемо у них повчитися?

Чи не задавалися ви питанням – що робили учні, коли Ісус молився? Хіба не можна було молитися разом? І відразу в голові виникає певна критика до учнів, певне нерозуміння ситуації. Коли чогось не розуміємо або сумніваємося – поглиблюємося у Слово.

Й з Ним були учні

Як не дивно, слово «були», яке вживається у даному уривку, у Біблії зустрічається лише 10 разів. У Книзі Ісуса Навина це слово зустрічається двічі, до того ж – в одному і тому ж уривку, що підкреслює важливість наступних слів:

Лише будь мужнім і вельми хоробрим, щоб достеменно чинити за законом, як наказав тобі Мойсей, слуга мій. Не звертай від нього ні праворуч, ні ліворуч, щоб тобі щастило в кожній твоїй справі.(Іс.Н.1,7)

Нехай книга цього закону ніколи від твоїх уст не віддалиться, і розважатимеш над нею день і ніч, щоб пильно виконати все, що в ній написано; тоді бо матимеш успіх у твоїх справах і тоді буде тобі щастити. (Іс.Н.1,8)

Ці два уривки трохи змінили наше ставлення до учнів, адже вони не просто були присутні фізично біля Ісуса, а перебували, тривали у Слові.

Чи не виникало у Вас колись таке відчуття, що Ви, можливо, молитесь погано-негарно-неякісно і Господь поставить Вам «незадовільно»? Згадайте апостолів – у сьогоднішньому уривку вони не сказали ні слова! Вони просто перебували при Ісусі, а Він молився вже за них.

Так само й Дух допомагає нам у немочі нашій; про що бо нам молитися як слід, ми не знаємо, але сам Дух заступається за нас стогонами невимовними.   А той, хто досліджує серця, знає, яке бажання Духа і що він заступається за святих згідно з Божою волею (Рим. 8,26-28).

 За кого мене вважають люди? А ви за кого мене вважаєте?

Чудовий прийом риторики застосував Ісус – після того, як учні сказали, як Ісуса сприймають інші люди, у них вже не залишилося варіантів, щоби вигадати свою власну відповідь. Вони мусили казати те, що насправді думають та що лежить у них на серці.

Схожий прийом використовує Господь і з нами – складні ситуації, питання, на які не можемо знайти відповідь. Зустрічались з таким колись? Не раз ми задавали Господу питання – чому саме я, Господи? За що? Можливо, маємо відкинути загальноприйняті шаблони відповідей та моделей поведінки нашого суспільства, та поговорити з Господом по щирості, своїм серцем.

“Син Чоловічий має багато страждати; старші, первосвященики та книжники його відкинуть і уб’ють, та він на третій день воскресне.”

Вони шукали визволителя, реформатора, Того, Хто вирішить всі їхні проблеми та звільнить від загарбників. Щось нам нагадує, чи не так? Натомість Він говорить їм про смерть, про страждання. Уявімо лише палаючі очі Петра після визнання «Ти – Син Божий», а потім як холодний душ для них слова Ісуса про майбутню Голгофу. Страждання, яке є спасінням. Хрест, який дає життя. Після пережиття близькості з Богом, чи готовий я почути від Нього, що далі я буду страждати? Як сприйму ці Слова? І навіть у складних моментах мого життя, чи пам’ятаю я закінчення цієї фрази – «та він на третій день воскресне».

Іноді сприймаємо апостолів, святих чи блаженних як когось занадто високих, далеких та недосяжних. В той час, вони є ближчими до нас, ніж здається. Багато можемо від них навчитися, тільки чи знайдемо час, щоб краще їх пізнати та подивитися на наше життя крізь призму їхнього прикладу?