• Спільнота Дабар
• Дата публікації 12 Січня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

13.01.2015

Мк 1, 21-28

В місті Капернаум, в суботу, увійшовши в синагогу, Ісус почав навчати. І дивувалися з Його вчення, тому що Він навчав їх як Той, хто має владу, а не як книжники. І якраз був у їхній синагозі один чоловік, одержимий нечистим духом, і він закричав, запитуючи: «Що Тобі до нас, Ісусе Назарянине? Ти прийшов вигубити нас? Знаю, хто Ти є – Святий Божий!» А Ісус погрозив йому, промовивши: «Замовкни і вийди з нього!» Тоді затряс ним нечистий дух і, закричавши гучним голосом, вийшов з нього. І жахнулися всі, так що запитували одне одного, говорячи: «Що це? Нове вчення з владою! Навіть нечистим духам наказує, і вони слухають Його!» І враз розійшлася чутка про Нього всюди, по всій Галілейській околиці.

Чому Ісусу забороняв демонам говорити? Подібних заборон було декілька під час актів екзорцизму (Мк 1:34, 3:12, Лк 4:41). Можливо, Він не хотів, щоб Істина говорилась нечистими устами. Також, можливо, не хотів, щоб разом з істиною вони додавали щось лихе. Це стосується не лише лжепророків, проповідників, які викривлюють Боже слово. Це робимо і ми, коли, наприклад, приймаємо одні уривки, які нам підходять у конкретних ситуаціях, але не сприймаємо таких, які викривають, звинувачують нас. Коли ми йдемо на компроміс з гріхом. Закриваємо очі на прояви зла. Згадаймо слова апостола Якова, що «людина з подвійною душею, непостійна у всіх своїх дорогах…нехай собі не уявляє, що прийме щось від Господа»(Як 1:7-8). Вимога замовчати також була здійснена, щоб упередити спроби біса виправдати себе, захистити себе, виправдати свій гріх. Перший крок звільнення – це визнання гріху.

«Ісус погрозив йому: “Мовчи..». Смерть увійшла у світ через зміїний язик. Тож необхідно змусити його замовкнути, перестати розбризкувати отруту, яка нищить душу людини. Язик, який дуже важко контролювати. Дуже тяжко навчитися смиренню і не бути повільним на слова, неквапливим на гнів (Як 1:19). Книга Притч нагадує, що «смерть і життя у владі язика». (Пр 18:21). Яків навчає, що «Коли хтось уявляє собі, що він побожний, а не стримує язика, лиш обманює своє серце, побожність того марна.» (Як 1:26). «Язика ж ніхто з людей не може вгамувати: він – зло, що спокою не знає, наповнений смертельною отрутою. Ним ми благословляємо Господа й Отця і ним кленемо людей, що створені на подобу Божу» (Як 3:8-9).

Запитай себе: Для чого ми частіше використовуємо свій язик? Чи частіше я обмовляю когось, лаюсь з кимось, чи благословляю, підтримую, заохочую? Чи кажу я теплі слова своїм близьким, чи кепкую з них?

«Ти Святий Божий» – вигукнув демон, що поневолював людину. Петро названий блаженим, тому що визнав Христа «Ти – Христос, Бога живого син.” (Мт 16:16) Августин з Іппони порівнюючи ці два визнання, пояснював, що Петро говорив з любові, а демони зі страху. Віра діє з любові (Гал 5:6). «Сильна віра, але немає з неї користі, якщо вона без любові. І демони вірили у Христа, віруючи, але не люблячи, вони говорили «Що Тобі до нас?». Віру мали, та не мали любові – тому і були демонами. Не хвалися вірою, щоб не уподібнюватися до демонів» (Августин з Іппони).