• Спільнота Дабар
• Дата публікації 24 Лютого, 2015
• http://www.dabar.org.ua

На допомогу хочу взяти ще два уривки зі Святого Письма для того, щоб вони нас спочатку заплутали, а потім розплутали – від багатьох страхів, які завжди відкушують найкращі шматочки нашого життя.

Перший з них говорить: «І станеться, що кожен, хтопокличе ГосподнєІм’я, той спасеться». А інший ніби заперечує йому: «Не кожен, хто каже до Мене: Господи, Господи! увійде в Царство Небесне, але той, хтовиконує волю МогоОтця, щонанебі». Чи може Біблія суперечити Біблії? Чи може Бог міняти думку?

Пропоную ще раз прочитати ці уривки, тільки тепер з деякими акцентами: «Не кожен, хто каже до Мене: ГОСПОДИ, ГОСПОДИ! увійде в Царство Небесне, але той, хтовиконує волю МогоОТЦЯ, що на небі», «І станеться, що кожен, хтопокличе ГосподнєІМ’Я, той спасеться», «Отже, не уподібнюйтесяїм[язичникам], бо ваш ОТЕЦЬзнає,чогопотребуєте, перш ніжви попросите в Нього. Тому-томоліться так: ОТЧЕ наш, який на небесах…» На мою думку, виглядає так, що серед всіх Божих імен існує якесь одне головне ім’я («кожен, хто покличе ІМ’Я», не імена), і воно настільки важливе, що коли не звертаємось до Господа на це ім’я, то не звертаємось до Нього взагалі. Якщо воно настільки важливе,то, мабуть, у ньому, як у ДНК, закодована вся сутність Господа. І цим іменем є ім’я Отець. Принаймні, це перше і єдине ім’я, яке вживає Ісус, коли вчить нас молитися, це те ім’я, яке Він сам постійно вживає, це те ім’я, яке Він протиставляє молитві язичників і тих, що не ввійдуть в Царство Небесне.

Отче наш, нехай святиться ім’я Твоє – сумніватися після цього, яке ім’я Бога, так само смішно, як було бпитати: «Як тебе звати, Вова?»

Тому осмілюся сказати, що, можливо, нашою найбільшою помилкою є вірити в Бога, який є Батьком. Бо треба вірити в Батька, який є Богом. Тільки тоді не будемо язичниками і тільки тоді нам в кожній життєвій ситуації будуть відчинятися двері Царства. Коли я пригадую безліч випадків у своєму житті, які сприймала як співбесіду на роботу, а Бога як того, кому маю щось довести, розумію, що не бачила взагалі нічого. Бо Господь – це Батько. І якщо дивлюся на якусь сферу свого життя як на ту, де я сирота, то я язичник. А маю бути дитиною.

Така ж послідовність вживання цих двох імен Бога прослідковується в уривках, про які ми вже говорили. У тому, де ми можемо залишитися без Бога, – спочатку «Господь», а потім– «Отець». В уривку, де Ісус нас вчить  «правильно взивати», – спочатку «Отче», а тільки потім «нехай прийде царство Твоє» – спочатку Отець, а тільки тоді Цар.

Але в нашій щоденній молитві є ще один нонсенс. Бо вона складається з семи прохань, а Ісус каже, що Бог і так знає, чого ми потребуємо. Звичайно, можна знайти багато причин, чому нам потрібно казати це і саме це, але сьогодні хотіла б зупинитися на тільки одній з них. Слова мають одну властивість, на яку ми рідко звертаємо увагу, – вони витрачають набагато більше часу, ніж думки. Наприклад, коли до нас приходить якась ідея, це займає одну секунду. Але для того, щоб її пояснити іншим, ми перекладаємо її на слова і це інколи займає години. Чому тоді ми не можемо молитися тільки ідеями? Кому потрібна ця нераціональність? Тільки тому, кому подобається бути в присутності Бога. Так, ми завжди з Отцем, принаймні Отець завжди з нами, але молитва словами – це ексклюзивний час, який не належить більше нікому. Так само, як ми навмисне забуваємо речі в людей, яких хочемо побачити ще раз, ми залишаємо слова у Бога, щоб хоч на трохи більше побути в цій ексклюзивній присутності, щоб хоч на кілька хвилин довше казати «Отче».