• Спільнота Дабар
• Дата публікації 30 Березня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

31 березня Йн 13, 21-33. 36-38

Того часу Ісус, сівши за стіл зі своїми учнями, стривожився духом, засвідчив і сказав: «Воістину, воістину кажу вам, що один із вас зрадить Мене!» Учні почали споглядати один на одного, не здогадуючись, про кого Він говорить. Один із учнів, якого любив Ісус, лежав на грудях Ісуса. Тож Симон-Петро кивнув йому, щоби запитав, хто це міг би бути, про кого Він говорить. А той, прихилившись до грудей Ісуса, каже Йому: «Господи, хто це?» Ісус відповів: «Це той, кому Я, вмочивши, подам хліб». Умочивши хліб, Він бере і дає Юді Іскаріотському, синові Симона. І тоді, після цього шматка хліба, ввійшов у нього сатана. А Ісус сказав йому: «Що робиш, роби швидше!» Ніхто з тих, хто був при столі, не зрозумів, до чого Він сказав це йому. Оскільки в Юди була скринька на гроші, то деякі подумали, що Ісус звелів йому купити те, що потрібне на свято, або щоби дав щось бідним. Отже, взявши той шматок хліба, він відразу вийшов. А була ніч. А коли він вийшов, Ісус говорить: «Нині прославився Син Людський, і Бог прославився в Ньому. Якщо Бог прославився в Ньому, то і Бог прославить Його в собі, – і цієї ж миті прославить Його! Діти, Я з вами ще трохи. Будете Мене шукати, і як Я казав юдеям, – куди Я іду, ви не можете прийти, – те й вам нині кажу». Каже Йому Симон-Петро: «Господи, куди Ти йдеш?» Ісус йому відповів: «Куди Я іду, ти не можеш нині за Мною йти, але підеш пізніше». Каже Йому Петро: «Господи, чому я не можу нині піти за Тобою? Душу свою за Тебе я покладу». Відповідає йому Ісус: «Душу свою за Мене ти покладеш? Воістину, воістину кажу тобі: не проспіває півень, як ти тричі відречешся від Мене».

По суті, кожен зрадив Ісуса, втікши, розчинившись, не признавшись до Нього. Кожен з дванадцятьох. Ми радше шукаємо відповіді на це німе запитання: «Хто?» – назовні. Переглядаємося, дивимося одне на одного, ніби цим перегляданням говоримо: «Не я. Хтось інший». Але так насправді кожен є зрадником.

Запитати Бога може лишень той, хто лежить у Нього на грудях, хто є улюбленим учнем. Можлио наша мовчанка з Богом  – це знак наших відносин. Оригінал вживає слова «лоно», грецькою «колпо», натякаючи, що бути улюбленим учнем Ісуса це бути тим, кого Ісус народив, хто вийшов з Його лона. Цей мотив ми зустрічаємо у фрагменті Євангелія про Никодима. Він також дивувався як можна народитися з Духа. Чи можу сказати про себе, що я дитя народжене Ісусом? Як я розвиваюся? Скільки років цій духовній дитині? А може я завмерлий плід?

Знак зрадництва Юди мені дуже нагадує знак Євхаристії. Там також Ісус вмочує шматочок хліба і дає його спожити негіднику – мені, тобі. Але результат є інший. Ісус міг дати характерніший знак – вдарити Юду по щоці: «Ось зрадник», плеснути йому вином в обличчя: «Ось зрадник» чи просто вказати пальцем: «Ось він». Чого Його знак так нагадує знак любові? А можливо тому що він любить, навіть Юду. Знає, що після цього шматочка хліба Юда більше не зазнає любові – ні від людей, ні від самого себе. Знак прощання зі зрадником – це знак любові. Чи означає це, що Ісус подає цей знак щотижня мені, знаючи, що я також вийду в темряву своїх гріхів та слабкостей, щоби чинити зло: брехати, ошукувати, злословити, зневажати… тощо? Чи згадав Юда перед своєю смертю цю руку, в якій хліб, ці очі, в яких любов? Чи це є для мене достатньою підставою приходити до Ісуса знову і знову в пошуках руки та очей, хліба і любові?

Коли Юда щезає Ісус говорить про славу – він прославився. Ісус п’ять разів згадує славу в одному реченні. Одначе треба згадати, що єврейська мова, якою говорив Ісус, передбачає одне слово для двох значень – «слава» і «тягар». Тобто в розумінні натхненної мови вибраного народу слава в нашому розумінні є так насправді тягарем, а от тягар може стати нашою славою. Найбільший тягар – Хрест, стає найбільшою Славою. Чи погодишся бути настільки прославленим? Чи залишаєш справжню славу заради тягаря?