• Спільнота Дабар
• Дата публікації 9 Лютого, 2017
• http://www.dabar.org.ua

Того часу, як Ісус виганяв біса, деякі з людей сказали: «Вельзе­вулом, князем бісівським, Він бісів виганяє». А інші, випробовуючи, вима­гали від Нього знамення з неба. Знаючи їхні думки, Він сказав їм: «Кожне царство, яке саме в собі роз­ділилося, запустіє, і дім на дім впаде. Коли ж сатана сам у собі роз­ділився, то як встоїть його царство? Ви ж кажете, нібито Я Вельзевулом виганяю бісів. Коли Я Вельзевулом виганяю бісів, то ким сини ваші виганяють? Тому вони будуть вам суддями. Коли ж Я перстом Божим ви­ганяю бісів, то Боже Царство вже прийшло до вас. Коли сильний, озброївшись, сте­реже свій двір, – його майно в безпеці. Коли ж хто дужчий від нього нападе й переможе його, то забере всю його зброю, на яку покладався, і розділить свою здобич. Хто не зі Мною, той проти Мене; і хто не збирає зі Мною, той роз­кидає. Коли нечистий дух виходить з людини, то блукає безводними міс­ця­ми, шукаючи спокою, і, не зна­ходячи, каже: “Повернуся до свого дому, звідки я вийшов”. І, прибувши, знаходить його заметеним і прибраним. Тоді йде, бере сім інших духів, лукавіших за себе, і, ввійшовши, жи­­вуть там. І стає останнє тій лю­дині гіршим від попереднього».

Колись чув таку байку (не пам’ятаю автора). В одному селі жив священник і якось прийшов до нього диявол. Священник сидів в цей час і пив чай. Диявол підійшов, зняв свій червоний капелюх, поклав його на столі, підсів і також почав пити чай. Священик на нього подивився, але нічого не зробив і не сказав. І так почалося життя їхнє. Священник йде за водою і диявол за ним в своему капелюсі. Священик за хлібом і диявол з ним. Жили вони удвох, а оскільки диявол весь час перебував зі священником, то в селі почало все змінюватися. І змінюватися на краще, бо до людей в селі диявол не ходив спокушувати або щось їм робити, а жив у домі священика або десь з ним ходив. Таким чином в селі почалося райське життя.

Чутка дійшла до єпископа, що є село, яке процвітає в чеснотах, де є порядок і гармонія. І сам єпископ приїхав подивитись. Ходив зі священиком, оглядав село та те, як живуть люди. Порядок на вулицях, чоловіки не п’ють, жінки не сваряться, діти не бешкетують –  все чітко і без проблем. Задоволений єпископ з того, що в нього є така ідеальна парафія, в кінці приходить на обід до будинку, де жив був священник. Коли ж прийшов зі священиком до дому на обід, зауважив на столі червоний капелюх, а диявол десь зник. Єпископ запитав «Чий це капелюх?». «Племінника» – сказав йому священник. Після смачного обіду єпископ із найяскравішими враженнями поїхав. Прийшов священик, почав пити чай і тут, вискочивши із шафи, диявол кинувся в обійми священнику із вигуком: «Мій рідний, любий дядько!».

Так буває в нашому житті, коли живемо з поневоленням, то воно стає ніби рідним. Кожна людина має своїх демонів, які до неї повертаються. Повертаються до нас, коли ми вже думали, що вони пішли. І вони ще будуть приходити не тільки аж до смерті, але навіть ще й 5 хвилин після смерті. Які є мої демони? Чи знаю я, коли вони приходять, щоб не дати їм заволодіти? Коли демон приходить, то поневолює. Демон повязаний з поневоленням, із залежністю. Всі маємо залежності, які нас поневолюють, але не всі мають Ісуса, до котрого, наблизившись, маємо визволення.