• Спільнота Дабар
• Дата публікації 5 Березня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

5 березня

Лк 16, 19-31

Того часу Ісус сказав фарисеям: «Один чоловік був багатий, одягався в багряницю та вісон і розкішно бенкетував щодня. А другий – бідний, на ім’я Лазар, лежав перед його ворітьми у струпах і бажав насититися тим, що падало зі столу багатого; приходили пси й лизали його рани. Сталося, що бідний помер, і віднесли його ангели на лоно Авраама; помер же й багатий, і його поховали. І в аду він, терплячи муки, звів свої очі й побачив здалека Авраама та Лазаря на його лоні, й закричав, гукаючи: “Батьку Аврааме, змилосердься наді мною і пошли Лазаря, щоби змочив кінчик свого пальця у воді й охолодив мій язик, бо мучуся в цьому полум’ї”. Та Авраам промовив: “Сину, згадай, що ти отримав свої блага за свого життя, так як Лазар – лихо. А тепер він тут втішається, ти ж – мучишся. І крім усього цього, між нами й вами лежить велика безодня, щоб ті, які бажають перейти звідси до вас, не змогли, і щоби звідти до нас не переходили”. Той же відказав: “Благаю тебе, батьку, пошли його до дому мого батька, бо маю п’ятьох братів, нехай засвідчить їм, щоб і вони не прийшли на це місце страждання”. Та Авраам відповів: “Вони мають Мойсея та пророків: хай їх слухають”. А той продовжував: “Ні, батьку Аврааме, коли ж хто з мертвих прийде до них, то покаються”. Він же сказав йому: “Якщо Мойсея і пророків не слухають, навіть якби хто з мертвих воскрес, не повірять».

Звичайно, цей текст про те, що треба допомагати. І також він про те, що треба допомагати собі. Бо багатий чоловік і Лазар – це дві сторони нашої людської медалі. З одного боку ми – діти Бога і маємо привілей звертатися до нього на «Ти», а з іншого боку, ми – порох, і він нас постійно тихенько стукає по плечі, про себе нагадуючи.

Перше, що сказано про багатого чоловіка, – те, що вінносив багряницю і вісон. Насправді ці дві одежі можуть бути символом близькості до Бога. Бо це Ісус вдягає нас у Свою багряницю, в якій ішов на хрест за нас. Для цього Він туди і прямував: щоб поділитися Своєю славою тоді, коли ми ділимося своїми гріхами. У 19 розділі Одкровення сказано, що «вісон – це праведність святих». Отже, багатий чоловік – це та частина нашого життя, де пахне кадилом молитов і де живуть гарні картинки про героїзм, вірність і правильні вчинки. Вона невід’ємна. І має бути такою.

Але у кожного з нас є ще й інший закутокв житті (а в когось навіть цілі континенти), де ми – невдахи і негідники, де ми не можемо припинити грішити, де ми ображаємо людей, цього не контролюючи, де ми все неправильно розуміємо, де ми не можемо навіть піднятися, не говорячи вже про те, щоб не падати. Там ми – Лазар і там наше життя – суцільний лазарет.

Виявляється, що наші молитви можуть завести нас до пекла і що наша праведність може вирити прірву між нами і Богом. Чому так стається? Багатий чоловік потрапив до пекла тому, що зневажав Лазаря. Ми також часто зневажаємо себе там, де повага це не те, що ми вибороли. Багач і Лазар живуть окремо, нашому Лазарю не перепадають навіть крихти співчуття і підтримки від нашого багача, якби ми могли, ми б з поспіхом позбулися Лазаря. Але чому не позбувається його Господь? Думаю, все криється в значенні імені Лазар – «Бог допоміг мені». Там, де ми нужденні і нічого не можемо зробити, щось робить Господь і тільки Господь, а це Той, хто робить найкраще, і в нашому житті мають бути сфери, де все зроблено не праведно, а найкраще. Це ті сфери, які нам допомагають пам’ятати, що той, хто вдягнений у праведність святих, не є святим сам. «Пошли Лазаря, щобизмочивкінчиксвогопальця у воді й охолодив мійязик» – ми бачимо, що вся наша праведність не варта й кінчика пальця тих ситуацій, де ми – нужденні, а допомагає тільки Бог.

Тому хорошою постановою на цей піст могло би бути полюбити свого Лазаря, можливо, сотню Лазарів, які живе в нас. У книзі Суддів є місце, де Господь каже Гедеонові відібрати для боротьби тільки людей, які пили біля річки, як собаки. По-перше, тоді Гедеон втрачав більшість свого війська, по-друге, залишалася начебто далеко не найкраща його частина. Що ж Бог хотів сказати цією витівкою? Собаки справді п’ють не так ,як люди. Вони не можуть пити залпом, не можуть нахиляти до себе посудину, не можуть брати з собою запаси води. Собака може втамовувати свою спрагу тільки приходячи до джерела, тільки вхоплюючи декілька крапель води кінчиком свого язика. Такими маємо бути і ми, коли хочемо воювати у Божому війську: сидіти на колінах, знати, що черпаємо життєдайну вологу тільки кінчиком свого язика у молитві, а не своїми руками, своїми заслугами. Ми маємо знати, що завжди маємо приходити до джерела, що запасів чи колишніх заслуг не існує. Ми маємо сидіти на колінах чи навіть лежати на животі.

Собаки лизали рани Лазарю. Щоб полюбити Лазаря в цьому пості, нам треба перестати бути воплоченням праведності, а, можливо, попросити пробачення у свого Лазаря, просто почати зализувати його рани. Кінчиком язика. В такій, не суперправедній, а трохи собачій молитві.