• Спільнота Дабар
• Дата публікації 6 Лютого, 2017
• http://www.dabar.org.ua

Марта поступила як хороша господиня, якою вона і була. Де ж тоді була її помилка? Марта поступила як господиня, а Марія поступила так, як Ісус її господар – в цьому і різниця. Ісус не сказав, що Марта вибрала погану частку, тільки сказав, що Марія вибрала кращу.  Бо покора – це скорочена дорога, це ключ до того, щоб Бог не вмів за нас не заступатися, нас не рятувати.

Хто сидить в ногах і слухає?  Марія прийняла позицію вірної собаки. Я б навіть сказала цуценяти, бо в цьому уривку вона нагадує іншу жінку – жінку-ханаанянку, яка теж не побоялася прирівняти себе до щенят, щоб випросити в Ісуса зцілення для своєї дочки. І саме тоді Ісус її вислухав. Так само, як вислухав саме Марію, а не Марту, щоб воскресити Лазаря. Чому ж Бог так любить цю нашу поставу? І хіба Він не хоче нас цим принизити?

Мені здається, що той, хто не обурюється, читаючи уривок про щенят вперше, просто лицемірить. Я теж так обурювалася, доки одного разу не згадала, що означає тримати цуценя в руках. Чи може там іти мова про погорду і приниження? Для них не залишається ніякого місця – все місце забирає замилування і бажання захистити це одне з найбеззахисніших створінь на світі.

Ми можемо воювати, робити все від нас можливе, щоб наше життя було кращим і світлішим, в тому числі і для того, щоб запросити в Нього Ісуса і Йому там було комфортно. А можемо просто сісти в ноги Ісусу – і так творити своє життя.

Покора – це скорочена дорога. А ми такі недовговічні, що можемо встигнути дійти туди, куди хочемо, тільки такою дорогою.

І деколи нам справді треба бути воїнами і здобувати Царство Боже силою, але воїни мають не забувати, що все-таки господарем нашого життя повинен залишатися Ісус, що воїни мають бути просто солодкими Ісусовими цуценятами.