• Спільнота Дабар
• Дата публікації 26 Серпня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Роздуми над Євангелієм на 26 серпня

Того часу Ісус сказав: «Горе вам, книжники та фарисеї, лицеміри, бо ви подібні до гро­бів побілених, які ззовні вида­ють­ся гарними, а всередині повні мертвих кісток і всякої нечистоти! Так і ви ззовні видаєтеся людям праведними, а всередині повні ли­цемірства й беззаконня. Горе вам, книжники та фа­ри­сеї, лицеміри, бо будуєте гроб­ни­ці пророкам і прикрашаєте па­м’ят­ни­ки праведникам, і кажете: “Коли б ми жили в дні на­ших батьків, то не були б їхніми спіль­никами в пролитті крові про­років!” Отак свідчите самі собі, що ви є синами тих, хто вбивав пророків. Тож виповніть міру беззакон­ня ваших батьків».

Бог – як Google: Він може знайти нам будь-що, але є одна умова – ми маємо ввести запит. У чому була проблема «побілених гробів»? У тому, що, коли ми приховуємо, що нам чогось бракує, ми не вводимо запит. Думаю, Ісус не злився на фарисеїв так сильно тому, що шкодував їм трошки хорошого іміджу. Безмежно прекрасний Бог не здатний заздрити такому. Це так, ніби Анджеліна Джолі заздрила б Йосипу Кобзону через його розкішну шевелюру.  Думаю, Ісус злиться на книжників і фарисеїв тому, що, намагаючись здаватися кращими, вони роблять себе нещасливими. Тому давайте поговоримо про те, чому так важливо інколи погано виглядати.

Кожного разу, коли я молюся «Радуйся, Маріє» і кажу слова «молись за нас грішних нині і в годину нашої смерті», то відчуваю, ніби це тавтологія, бо часто почуваюся так, ніби ця година – прямо зараз. Нас кидають кохані, зраджують друзі, нас звільняють з роботи, на нас не так дивляться, нам ніхто не дзвонить, про наш день народження забувають ті, щодо яких найбільше хочеться, щоб пам’ятали. Часто нашою смертю є наші гріхи і спокуси. У кожного з нас є якась своя персональна велика або маленька смерть. Ми помираємо сотні разів за життя. Але Ісус нам довів, що смерть виліковна, а ще те, що Він готовий лягти у нашу гробницю, як ліг у гробницю Йосифа з Ариматеї. Але коли ми приховуємо свою смерть, ми запроторюємо її у гробницю назавжди. Бог має багато рук і вух на землі. Але коли ми заперечуємо, що в чомусь ми провалилися, чи у праведності, чи в покупці взутят, – ми відмовляємось від цих вух і рук. Ми закриваємо свою гробницю настільки герметично, що Ісус не має змоги лягти у неї, а потім воскресити нас із Собою.

Коли люди вдають, що проблеми немає? Коли визнають, що з нею вже нічого не можна зробити. Ісус так злиться на «побілені гроби», бо тоді ми перестаємо боротися. Пам’ятаєте, як Ісус сказав: «Залиште мертвим ховати мертвих»? Чому Він так сказав? Хіба поховати мертвого не є справою милосердя? Думаю, Ісус мав на увазі дещо інше: коли для нас хтось мертвий – ми мертві; коли ми когось ховаємо, ставимо на комусь хрест – ми самі помираємо. Будь-хто, який каже, що щось неможливе, завжди помиляється. Бо в нас у головах занадто багато глухих кутів, у нас в серцях цілі цвинтарі мрій, ідей, стосунків… Ми занадто часто живих робимо мертвими, запихаємо в гроби те, що мали би класти у серце. Думаю, ми самі маємо на себе розізлитися, як злився Ісус. Бо ми забуваємо, що для великого Бога наші великі проблеми малі! Ми ховаємо, навіть не попросивши про воскресіння. Гроби – це наша відповідь на будь-яку поразку. У нас погано виходить говорити англійською? То чому б не говорити більше, щоб тренуватися? У нас не виходить якийсь рух на танцях, який вдається всім іншим? То чому б не стати у перший ряд, щоб це побачив тренер? Нам самотньо? Тоді чому ми викладаємо у Фейсбуці фотографії того, як чудово ми провели вечір? Але проблема в тому, що, коли ми ховаємо свої рани, лікар ніколи їх не вилікує…

Слабких захищають,  а від сильних вимагають. Тому чому ми завжди хочемо бути сильними? Чому так страшно бути в чомусь недолугим? Люди люблять, коли біля них є хтось недолугий, бо тоді вони в ньому впізнають себе, тоді вже ні один, ні інший не самотні. Люди відкриваються тим, хто відкривається, люди  насправді люблять ходити в серце одне до одного, і їх не хвилює, чи всі там ідеально прибрано. Люди люблять бути Божими вухами і руками. То що ми обираємо: трохи хорошого іміджу чи Ісусові руки? Бути правильним чи бути праведним?