• Спільнота Дабар
• Дата публікації 21 Березня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

22 березня

Йн 12, 20-33

Сталося того часу, що серед тих, які прийшли по­кло­нитися у свято, були деякі греки. Вони підійшли до Филипа, який був з Витсаїди Галілейської, і про­си­ли його, кажучи: «Пане, ми хо­чемо бачити Ісуса!» Филип іде і каже про це Андрієві, а Андрій з Филипом ідуть та й по­відомляють Ісуса. А Ісус сказав їм у відповідь: «При­йшла година прославитися Синові Людському. Воістину, воістину кажу вам: як­що зерно пшениці, впавши на зем­лю, не вмре, воно залишиться одне. Як­що ж умре, – принесе великий плід. Хто любить душу свою, той по­гу­бить її; хто ж ненавидить душу свою в цьому світі, той збереже її для віч­ного життя. Якщо хто Мені служить, нехай іде за Мною, і де Я, там буде і Мій слу­га. Якщо хто Мені служить, того пошанує Мій Отець. Нині душа Моя стривожена. І що Я скажу? Отче, спаси Мене від цієї години! Але ж задля цього Я і прийшов – на цю годину. Отче, прослав своє Ім’я!» По­чув­ся тоді голос із неба: «І прославив Я, і знову прославлю!» А люди, які стояли й чули це, говорили: «То був грім». Інші казали: «То ангел до Нього заговорив». У відповідь Ісус сказав: «Не для Мене був цей голос, а для вас. Нині настав суд цьому світові; нині князь цього світу буде ви­гна­ний геть. І Я, якщо буду піднятий від зем­лі, притягну всіх до себе!» Він говорив це, щоб вказати, якою смертю мав померти.

В сьогоднішньому читанні Ісус ділиться тим, що Його очікує та що призначено Йому Отцем Небесним на цій землі.

Ісус порівнює, прирівнює себе до зерна пшениці. Зерно дуже маленьке. Само по собі зерно ні якого плоду не дасть. А коли його посадити в землю, то воно проросте і зможе дати новий плід.

Чому Ісус прирівнює Себе до зерна? коли зерно потрапляє в землю, то воно має вмерти там, щоб дати новий плід. Тим самим і Ісус каже, що має спочатку померти для того, щоб потім дати нове життя іншим через Свою смерть. І кожен може відродитися до нового життя завдяки Його жертві, щоб стати людиною, яка прямує до життя, в якому відбуваються зміни згідно з діянням Господа.

Зерно – наша “стара людина”, земля – сам Ісус. Коли Ісус приходить у наше життя, то ми стаємо схожими на нові паростки тої пшениці, які проросли з посіяного зерна у плодючу землю. А потім з кожним днем перебування з Богом  зростаємо, насичуємося Його словом і з часом стаємо прекрасним колосом, який готовий скинути зерна, тобто принести плід.

Далі у читанні Ісус говорить про життя (Йн 12:25). Хто готовий лишити своє старе життя у світі до Ісуса, як зерно поховати в землю, той отримає нове життя в Ісусі та “той збереже його, щоб жити вічно” (Йн 12:25).

Ісус дає заповідь-настанову учням, тобто і нам, служити та наслідувати Його (Йн 12:26).  Він дає нам простий принцип: служити Йому – наслідувати Його – пошана Отця до нас.

Йн 12:27 ми досвідчуємо, що Ісус був  людиною: “тепер стривожилась душа моя”. Він також мав переживання, почуття страху (Мт 26:39 та 26:42).

Йн 12:28. Підтримка Отця Небесного Свого Сина і також, щоб люди досвідчили Ісуса Божество. І кожен сприйняв слова Отця по своїй вірі (Йн 12:29). Бо далі Ісус говорить у Йн 12:30, о голос був для людей, для нас, щоб увірувати в те, що станеться, про що проповідує Христос.

На скільки  глибоко сьогодні я приймаю слова Ісуса у своєму житті і дозволяю діяти ним? (Йн 8:24).