• Спільнота Дабар
• Дата публікації 20 Квітня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Йн 6, 35-40

Того часу Ісус сказав до люду: “Я – хліб життя! Хто приходить до Мене, – не буде голодувати, і хто вірить у Мене, – ніколи не буде спраглим. Але Я сказав вам, що ви хоч і побачили Мене, але не вірите. Все, що дає Мені Отець, прийде до Мене; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть, бо Я зійшов з неба виконувати не Мою волю, а волю Того, хто Мене послав, – Отця. А воля Того, хто Мене послав, – Отця, – є та, аби все, що Він Мені дав, Я не втратив, але воскресив це останнього дня. Воля Мого Отця є та, щоб кожний, хто бачить Сина й вірить у Нього, мав вічне життя, – і Я воскрешу його останнього дня”.

Сьогоднішнє Євангеліє розпочинається тим, чим закінчується вчорашнє. Але далі Ісус говорить про дві речі – бачити Христа і вірити в Нього. У нас є прислів’я, краще один раз побачити, ніж багато разів почути. Але тут навпаки – Ісус говорить учням  ще раз для того, щоби вони увірували і все це, незважаючи на той факт, що вже бачили. Не спрацювало прислів’я – і бачили, і не повірили.

Харизматичний рух в Церкві та інших християнських спільнотах наголошує на особистому досвіді Бога, спілкуванні з Ним, баченні Його. “Дай нам бачити твоє обличчя” – такою концентрованою фразою можна підсумувати молитовний багаж особистої молитви багатьох християн. Але, як читаємо в Євангелії, цього виявляється недостатньо. Треба іще вірити, а отже потрібні слова, для цього Ісус навчає.

Євангеліє завершується знову ж таки комбінацією з “вірити” і “бачити”: “Воля Мого Отця є та, щоб кожний, хто бачить Сина й вірить у Нього, мав вічне життя, – і Я воскрешу його останнього дня”. Пам’ятаємо святому Томі Невіруючому Ісус говорив, що блаженний той, хто увірував не бачачи. В цьому Євангелії Ісус вже застосовує іншу формулу “хто бачить і вірить”. Так ніби не можна до кінця вірити, не бачивши.

Все, що дає Мені Отець, прийде до Мене; і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть…

У нас є певна ілюзія, що ми приходимо до Бога, тобто ініціатива виходить від нас. Євангеліє дещо корегує наше уявлення – спочатку Отець має дати, а вже потім ми приходимо. Отже ініціатива завжди виходить від Бога, а ми лиш відповідаємо на Його запрошення. Важливо, що з тих, хто вже таким чи інакшим способом прийшов до Христа, ніхто не буде відкинений Христом: “… і того, хто приходить до Мене, Я не вижену геть…” Ми можемо самі відступити від Бога, від Церкви, але що би ми не натворили, Господь завжди залишиться вірний, зажди буде на нашому боці, завжди прийме і не відкине.