• Спільнота Дабар
• Дата публікації 5 Серпня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Роздуми над Євангелієм на 5 серпня

Того часу Ісус пішов до околиць Тира й Сидона. Жінка-ханаанка з тих око­лиць вийшла й кричала, гука­ю­чи: «Гос­по­ди, Сину Давидів, помилуй мене, бо мою доньку тяж­ко му­чить біс!» Але Він не відповів їй ані слова. Підійшли Його учні та почали про­сити Його, кажучи: «Відпусти її, бо во­на кричить нам услід». У відповідь Він сказав: «Я по­сла­ний тільки до загиблих овець з дому Ізраїля». Вона ж підійшла, поклонилася Йому й каже: «Господи, допоможи мені!» А Він у відповідь промовив: «Не годиться брати хліб у дітей і кидати ще­нятам». Вона сказала: «Так, Господи, але й щенята їдять крихти, які падають зі столу їхніх панів». Тоді Ісус сказав їй у відповідь: «О жінко, велика твоя віра! Нехай буде так, як ти хочеш!» І видужала її дочка тієї ж миті.

Ми звикли до того, що Бог є поруч з нами, що Він ніколи від нас не відступить. І то є правда. Проте, спробуйте уявити себе на місці жінки, яка бачить як Той, в кому вона покладала усю надію, проходить повз неї. Більше того, Ісус проходить, навіть не говорячи жодного слова. Що вона мала відчувати, кричачи услід надії, яка віддаляється?

Чи не виникало у вашому житті таких ситуацій, коли вам здавалося, що ви кричите навздогін Богу, а Він вас не чує. Молишся в певному намірі декілька днів, місяців, років, але нічого не змінюється. Все залишається на своїх місцях. Можливо, ви зупинились на першому етапі молитви жінки-ханаанки?

«Гос­по­ди, Сину Давидів, помилуй мене, бо мою доньку тяж­ко му­чить біс!» 

Є одна проблема в нашому житті –як звичайному, так і духовному – «страх називати речі своїми іменами». Бо на рівні підсвідомості боїмось почути і дізнатися правду. Тому любимо або мовчати, або підбирати вишукані фрази-форми-моделі-звороти, аби тільки вголос не вимовити слова правди.

Помилуй мене, бо доньку мучить біс – зразок широковживаної всіма нами напівправди. Адже, визнаємо, що маємо проблему, проте, перекладаємо вину на інших. Більше того, звинувативши когось іншого, любимо «вибілювати»  себе, бо тепер проблема полягає не в нас та нашому стані, а в комусь іншому, хтось інший винний за те, що ми зараз знаходимось там, де знаходимось і почуваємо те, що почуваємо. Хтось інший, але не я.

В результаті нашої напівправди, недомовленості та процесу «самоочищення» страждаємо ми самі, бо живемо в світі власно створеної брехні, та страждають ті, хто знаходяться поруч з нами, адже як тільки ханаанка визнала те, що саме вона потребує зцілення, то в той же час донька отримала зцілення.

«Господи, допоможи мені!»

Другий етап молитви жінки – визнання правди, що саме вона потребує допомоги. Етап називання речей своїми іменами. Правда, до того, як жінка це визнала, їй треба було пройти кроки смирення, бо читаємо, що підійшла і вклонилася. Стаємо здатні визнати правду лише тоді, коли наближаємось до Бога. Знаходячись десь на віддалі від Нього, живемо у світі зручної брехні.

…Коли Бог проходить повз, час відважитись на правду.