• Спільнота Дабар
• Дата публікації 3 Серпня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

І забагалося … І пригадали… Саме так починається сьогодні перше читання. Здавалось би, непомітні слова, але наслідки були дуже вагомими, адже потім довелося місяць їсти м’ясо. Вони зараз в пустелі. Й почали нарікати. Дуже швидко забули про «райське життя в Єгипті»:

 запрягали вони(єгиптяни) синів Ізраїля до тяжких робіт;  отруїли їхнє(євреїв) життя тяжкою працею на глинищах…і повелів фараон усьому народові своєму: Усякого сина, що вродиться в євреїв, кидайте в річку; а кожну дочку лишайте живу (Вих 1:13,14,22)

Ось таке романтичне й прекрасне життя мали. Дуже короткою виявилась пам’ять. За кілька місяців забули про 400 років рабства й те, як молили Бога витягнути «з того пекла», бо життям то важко назвати. Скоріше – виживання або існування. Так цікаво, що коли Бог укладав союз з Авраамом і обіцяв сина, Він також додав:

Знай певно, що твої потомки будуть чужинцями в землі не своїй; будуть рабами, і гнітитимуть їх чотириста років. Та над народом, в якого вони будуть рабами, я вчиню суд, і вони вийдуть звідтіля з майном великим. Ти ж підеш до твоїх батьків у мирі, й тебе поховають у старості щасливій; 16 а на четвертому поколінні вони повернуться назад сюди (Бут 15:13-14)

На той час навіть ще Ісаака не було. Він з’явиться через 25 років. Все, що мав Авраам, – Божу обітницю. А що йому з неї?. Він навіть сина не має. Які потомки? Господи, про що ти?..

Але, як бачимо, Богу таки вдалося і Ісаака, і Йосипа врятуват, і навіть вивести з рабства… Ось тільки Ізраїль про це забув і перестав цінувати. Чому? Можливо, тому що мало цінуємо те, що нам дісталось «в подарунок». Адже, як пригадаємо, то «всю чорну працю» в «операції ВИХІД» творив Бог. Може, якби Ізраїлю «довелось попотіти», то цінували б можливість бути вільними.

Так і в нашому житті замість того, щоб зосередитись на подяці Богові, я висуваю Йому претензії, «що Він знову щось наплутав й НЕ ТАК реалізує в моєму житті». Я забуваю, що на місці Ісуса мала б висіти я. І це Він мене врятував. Все, що повинна робити, –  це БУТИ ВІЛЬНОЮ. Творити в житті. Не ігнорувати ті натхнення, які шепочуть в моєму серці. Не «забивати» їх тоннами страхів й не вбивати час в інтернеті або ще деінде. Просто перестати тікати від Нього, бо тільки в Ньому я знайду справжню вільність.

Бог має унікальний талант бачити можливості там, де інші не бачать. Так, в митарі Він побачив людину, яка тепер євангеліст, а в блудниці побачив вірність, яка стояла під хрестом на Голгофі

Ось і сьогодні апостоли бачили натовп голодних чоловіків, а Ісус в 5 хлібах – можливість «нагодувати». Наш Бог є Богом-оптимістом, який не зосереджується на наших обмеженостях, а прагне звернути наш погляд на Його можливості. А в Нього вони безмежні. А головне, Він знає, як заспокоїти «прагнення серця». Те, що мені й тобі дуже важко зробити,  а часами просто неможливо. Адже, тільки Бог знає причину й коріння тієї «спраги серця». Саме це Він показав самарянці біля криниці, адже, мала аж шість чоловіків, але жоден не міг втамувати «спрагу». Отримавши воду від Справжнього джерела, вона перестала шукати чоловіків, а навпаки, мала що іншим дати. (Ів 4:1-42).

Я вмираю, але Бог напевно навідається до вас і виведе вас із цього краю в край, що про нього клявся Авраамові, Ісаакові та Яковові. 25 І взяв Йосиф у синів Ізраїля таку клятву: Як Бог навідається до вас, ви заберете звідси мої кості. (Бут 50:24-25)

От яка різниця на якій землі лежати?! Все одно, через певний час все перетвориться на порох. А може, саме цим й відрізняється вільна людина, яка прагне, аби навіть її порох лежав на вільній землі.

Ми так часто звикаємо до обставин, які «заганяють нас в рабство». Ми навіть можемо не помічати, що в рабстві. Нам здається, що це «нормальне життя». Адже, всі навколо так живуть. А от Йосип хотів, аби навіть його кістки не мали нічого спільного з рабством.

В нас є всередині протилежні прагнення. З однієї сторони ми прагнемо «вийти далі» назустріч мріям й прагненням серця. А з іншої сторони страх паралізує й підказує – «а що люди скажуть?» Ось й живемо.

А може спробувати, як Мойсей зібрати близьких по духу людей, які підтримають або, принаймні, не будуть осуджувати тебе і зробити хоч крок назустріч Богові. Адже, саме Він й вкладає в нас тихо «цікаві ідеї», які манять нас, але в які ми не віримо. Бог через віки промовляє сьогодні:

: “А хіба рука Господня вкоротилась? Ось побачиш, чи справдиться слово моє, чи ні.”

Ось тільки кому вірю? Моїм забаганкам: «хочу тут й тепер» або тим Божим Обітницям, які десь глибоко в моєму серці Бог давно приховав, як ті хліби . Чи взагалі знайшов ці «хліби»? Може, варто сьогодні їх знайти й принести до Ісуса на «розмову» і хтозна скільки назбираєш «повних кошиків» плодів . Яких? Ну придивись, що там в серці сховане й так давно тебе манить в мандрівку….

Замість того, щоб нарікати й «прагнути» чогось, що тут не має, можливо, варто придивитись й подякувати Богові за Його віру в тебе й мене.  Адже, саме нарікання привело до того, що ті, що хоч і вийшли з Єгипту, в обіцяну землю не увійшли. Увійшли ті, що вірили в Божі обітниці і Його можливості.  А як Бог це зробить? Не знаю. Але 5000 зміг нагодувати і для 600 000 знайшов м’яса на пустелі, то чи не зможе твоє життя перемінити. Чи віриш в це? Або може як Ізраїль прагнеш повернутись туди, де колись мені так було добре…