• Спільнота Дабар
• Дата публікації 3 Березня, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Мт 20, 17-28

Коли Ісус вирушав у Єрусалим, узяв осібно дванадцятьох і дорогою сказав їм: 18 “Отож ми вирушаємо в Єрусалим, і Син Чоловічий буде відданий первосвященикам і книжникам, і засудять його на смерть. 19 І віддадуть його поганам, щоб ті глумилися, катували та розіп’яли його; а третього дня воскресне.” 20 Тоді підійшла до нього мати Заведеєвих синів зо своїми синами і вклонилась, щоб його про щось попросити. 21 Той же сказав їй: “Чого бажаєш?” Відповіла йому: “Скажи, щоб оці два сини мої сіли в твоєму Царстві – один праворуч, другий ліворуч тебе.” 22 У відповідь Ісус мовив: “Не знаєте, про що просите. Чи спроможні ви пити чашу, яку я маю пити?” Сказали йому: “Спроможні.” 23 Промовив до них: “Чашу мою питимете, але сісти праворуч мене чи ліворуч, – не моє це давати, лише – кому мій Отець приготував.” 24 Почувши це, десятеро почали нарікати на двох братів. 25 Ісус же, закликавши їх, сказав: “Ви знаєте, що князі народів панують над ними, а вельможі гнітять їх. 26 Не так має бути між вами. Але як хтось хотів би у вас бути великий, нехай буде вам слуга. 27 І хто б хотів у вас бути перший, нехай стане вам за раба. 28 Так само Син Чоловічий прийшов не для того, щоб йому служили, але – послужити й дати життя своє на викуп за багатьох.”

Скільки часу потрібно людині, щоб відірвати свій погляд від себе й скерувати його на ближнього? Скільки потрібно часу? Сьогодні Євангелія говорить на про те, що «Ісус вирушав у Єрусалим», то значить це була Його остання подорож, остання путь. Дорогою Він ділиться з найближчими, своїми учнями, тим, що в Нього на серці, своїм болем, своїм стражданням, але також і своєю надією: «третього дня воскресне». А що на це учні? Неначе глухі. Ділять між собою місця й воюють за те, хто буде перший. Глухі до слів Господа, бо не перестають думати про себе. Минуло три роки їхнього життя з Ісусом. Три роки молитов. Три роки чудес. Три роки повчань, картань і настанов. Три роки Ісусового служіння їм, а вони не перестали думати про себе.
Скільки років я ходжу з Ісусом? Скільки років слухаю Його слово? Скільки років бачу Його чудеса в моєму житті? Скільки років прибігаю до Нього по допомогу й кричу про порятунок у великих і зовсім дрібних потребах, які, одначе, так важливі для мене? Скільки років … Він слухає, що в мене на серці? Чи я хоча б раз почула, що в Нього? Куди Він іде? Про що думає? Від чого страждає? Чого прагне?
Правду кажучи, вже не три, а набагато більше років я намагаюся за Ним іти. І, приступаючи кожного разу до Ісуса на молитві та під час Євхаристії в Причасті, все ще думаю тільки про себе: яку ще благодать можу сьогодні в Нього «виторгувати». Чи буде в цей піст місце в моєму серці для Нього?
Потішає мене лиш одне – історія Євангелії: не зважаючи на сліпий егоїзм апостолів, Господь від них не відмовився, Йому не ввірвався терпець аж до хреста. Апостолів змінила ПАСХА ГОСПОДНЯ. Можливо, і для мене буде шанс на таких перехід.