• Спільнота Дабар
• Дата публікації 24 Грудня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

25 грудня
ЛУк 2;1-14

1 Тими днями вийшов наказ від кесаря Августа переписати всю землю. 2 Перепис цей, перший, відбувся, коли Сирією правив Киріній. 3 І йшли всі записатися, – кожний у своє місто. 4 Пішов також і Йосиф з Галилеї, з міста Назарету в Юдею, в місто Давида, що зветься Вифлеєм, бо він походив з дому й роду Давида, 5 щоб записатися з Марією, зарученою своєю, що була вагітна. 6 І от коли вони були там, настав їй час родити, 7 і вона породила свого сина первородного, сповила його та поклала в ясла, бо не було їм місця в заїзді. 8 Були ж у тій стороні пастухи, що перебували в чистім полі та вночі стояли на сторожі коло своїх отар. 9 Аж ось ангел Господній їм з’явився і слава Господня їх осіяла й великий страх огорнув їх. 10 Ангел же сказав їм: “Не бійтесь, бо я звіщаю вам велику радість, що буде радістю всього народу: 11 Сьогодні народився вам у місті Давидовім Спаситель, він же Христос Господь. 12 І ось вам знак: Ви знайдете дитя сповите, що лежатиме в яслах.” 13 І вмить пристала до ангела велика сила небесного війська, що хвалила Бога й промовляла: 14 “Слава на висотах Богу й на землі мир людям його вподобання.”

Чи не здавалось вам підозрілим те, що Іван і Ісус були зачаті майже одночасно? Адже це ні в якому разі не може бути збігом. Так, просто їхні дороги повинні були перетинатися. Але вони могли перетнутися, навіть якби Іван був на 3 чи 5 років старшим за Ісуса. Чому ж разом і чому саме в такій послідовності?
Можна сказати, що Іван – це наші мрії, бо мріями також можна вагітніти, їх виношувати і, зрештою, в певний час – їх народжувати, а Іван був чимось дуже бажаним, дуже довгоочікуваним. Тому кожен з нас – по-своєму Єлизавета, кожен з нас має свого Івана. Народження Івана – це не просто мрія, це найпотаємніша, найбільша мрія. Про такі мрії кажуть, що їх небезпечно мати. По-перше, тому, що вони можуть не збутися – тоді буде суперболяче. По-друге, тому, що згодом настане час розлучатися зі своєю мрією: ту, яку носиш 9 місяців у себе «під серцем», треба віддати світові, вона вже більше не тільки наша, а світ може зробити з нею що завгодно.

І це все було би слушно, боятися можна було б, якби не Марія. Тоді, коли ми вагітніємо бажаним, Марія вагітніє Спасителем. Коли в нас починається щось найтонше і найвразливіше, у Діві зачинається спасіння для нього, найтоншого.
Ми часто молимось до якогось Бога-митаря: «Ти віддала мені замало часу», «Чому так мало зречень сьогодні?!», – а насправді наші мрії з радості здригаються в нас, коли до нас приходить Бог, Бог у Марії. Давайте сьогодні скажемо своїм мріям, що з ними Бог, давайте будемо молитися як вагітна до вагітної.

Інакше – довічний токсикоз від ненароджених мрій, інакше – одна гіркота від мрій-переростків.