• Спільнота Дабар
• Дата публікації 5 листопадаа, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Роздуми над Євангелієм на 4 листопада

Того часу ішло за Ісусом багато людей. Обер­нувшись, Він сказав їм: «Якщо хто приходить до Мене і не зненавидить свого батька та ма­те­рі, дружини й дітей, братів і сестер, та ще й душу свою, той не може бу­ти Моїм учнем. Хто не несе свого хреста, а йде слідом за Мною, не може бути Мо­їм учнем. Бо хто з вас, бажаючи збу­ду­вати вежу, спочатку не сяде й не полічить коштів, чи вистачить для за­вершення, щоб, коли покладе фундамент й не зможе докінчити, всі, які побачать, не почали сміятися з нього, кажучи, що цей чоловік почав будувати й не спромігся закінчити. Або який цар, ідучи на бій про­ти іншого царя, спершу не сяде порадитися, чи під силу йому з десятьма тисячами війська зустріти того, хто йде з двадцятьма тисячами проти нього? Коли ні, то як той ще далеко, шле до нього посланців і просить при­мирення. Так ото й кожний з вас, хто не відречеться від усього свого майна, не може бути Моїм учнем».

Деколи Боже слово може видаватися досить суперечливим: четверта Божа Заповідь говорить: «Шануй твого батька і матір твою, щоб довголітній був ти на землі, що Господь, Бог твій, дасть тобі» (Вих 20, 12), а сьогодні в Євангелії читаємо: «Коли хтось приходить до мене й не зненавидить свого батька й матір, жінку, дітей, братів, сестер, та ще й своє життя, той не може бути моїм учнем» (Лк 14, 26). То що ж маю робити? Як маю це розуміти? Здається, в цьому можуть допомогти подальші слова Ісуса: «Хто бо з вас, коли захоче збудувати башту, не сяде перше й не порахує видатків, чи має чим закінчити, щоб часом, як поставить підвалину та не спроможеться скінчити, усі, що бачитимуть те, не почали сміятися з нього, мовляв, цей чоловік узявся будувати, та не міг закінчити! Або який цар, ідучи війною проти іншого (царя), не сяде перш та не роздумає, чи може з десятьма тисячами стати проти того, хто йде з двадцятьма тисячами на нього? Коли ж не може, то, як той ще далеко, шле посольство й просить миру», в яких Господь говорить про правильну оцінку своїх сил.

Звичайно, наші рідні прагнуть для нас добра й намагаються заохотити нас до всього найкращого. Проте іноді таке підбадьорення та заохота можуть закривати нам правду про нас самих. «Ти найкращий! Тобі завжди все вдасться! Ти обовязково будеш успішним!», – нерідко можемо почути з уст батька чи матері про свою дитину. І це добре! Однак, чи приймуть вони її, коли їй/йому не все вдасться, якщо він/вона не буде успішним, як однолітки. Батківські очікування та реальна ситуація життя часто завішують особу над прірвою. Бо правда в тому, що ми недосконалі, що нам не завжди все вдається, якщо взагалі щось вдається, що ми не завжди досягаємо успіху. Тому нам так необхідно залишити всі думки про нас, навіть найкращі, й просто піти за Ісусом. Зректися власних очікувань щодо себе, власної думки про себе, очікувань тих, хто навколо, так їхньої думки про нас, щоб нарешті почути, що про нас думає Бог і чого Він від нас очікує.

Рене Декарт твердив: «Cogito ergo sum» (Думаю, отже, існую). Зректися себе – перестати існувати – це теж зректися власної думки про себе, щоб почати жити думками Бога.