• Спільнота Дабар
• Дата публікації 16 Червня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

Кожен християнин майже змалечку знає повчання Ісуса з 5 розділу від Матея. Але чи можемо ми по-новому подивитися лише на 4 рядки із цього розділу, щоб відкрити заново для себе Господа та поставити питання, на які часом важко правдиво дати собі відповідь.

Ви чули, що було сказано: Око за око, зуб за зуб.

Часто цими словами маніпулюють, використовуючи їх для виправдання власного гніву та помсти. Ці слова дійсно записані в Старому Завіті й означають, перш за все, не обов’язок помсти, а її розмір: «око за око, зуб за зуб». Не можна мститися більше, ніж тобі зашкодили. Але в Новому Заповіті Господь визначає нам нову мірку – мірку любові. Бо коли Він почне мститися в розмірах, в яких я йому завдала болю, то мені не буде порятунку. Тому Ісус говорить далі…

А я кажу вам: Не противтеся злому. Хто вдарить тебе в праву щоку, оберни до нього й другу.

Про кого йдеться в цьому реченні? Хто є злий і з ким ми маємо справу? Ісус називає тут злим диявола. Він не говорить, «не противтеся брату», але «не противтеся злому», оскільки розуміє, що кожен злий вчинок, який ми робимо, виходить саме із нашіптування злого (Йоан Златоуст). Блаженний Феофілакт Болгарський так коментує цей уривок, стверджуючи, що ми повинні протистояти злому не ударом із нашої сторони, але терпінням, тому що вогонь гасять не вогнем, але водою. Мої відносини в родині, в колі ближніх, на роботі – як вони виглядають та що я обираю? Підливаю масло у вогонь, обираючи тим самим злого, чи намагаюся загасити полум’я суперечок?

Хто хоче позиватися з тобою і взяти з тебе одежу, лиши йому і плащ.

Один із анонімних коментаторів пояснює цей уривок, наводячи приклад Йосифа, який залишив свій одяг в руках розпусниці й утік у кращому одязі чистоти. Так само і ми маємо залишити наш «плащ», щоб отримати одяг праведності; щоб, бажаючи зберегти одяг для тіла, ми не втратили одяг для душі. Далі коментатор також ставить запитання, чи не стане такий вчинок свідченням для невіруючих, які побачать, що надія християн полягає не в матеріальних речах та статках, а в Царстві Небесному. Відповідь на це запитання шукаємо разом, запитуючи себе, в чому полягає мій скарб – у моєму «плащі» із прив’язаностей до речей чи в «одязі Божої дитини»? Бо де твій скарб, там буде і твоє серце (Мт 6,21).

І хто тебе силуватиме йти милю, іди з ним дві.

Ісус не зупиняється тут суто на матеріальних речах – одязі, а просить, щоб ми служили іншим всією нашою істотою, нашими можливостями та нашим тілом. Можна відкупитися грошима або подарунками, а от пройти з кимось милю чи навіть дві?! Допомогти іншим, вислухати їх тоді, коли тобі важко, коли не хочеться та не можеться?

Часто можна почути фразу, як наприклад: «я віддам за тебе життя», «я помру заради тебе», – але в той же час можна побачити, що люди просто не можуть викраяти навіть хвилинку цього життя, щоб поговорити чи просто побути разом. Віддати щось матеріальне набагато простіше, ніж віддати хвилинку свого часу іншим. «Люди вділяють комусь час – час, відданий іншій людині може виявитися найкращим подарунком. Дарувати свій час – це дарувати себе самого, це найінтимніший подарунок» (Дзвінка Матіяш).

Дай тому, хто в тебе просить, а хто хоче позичити в тебе, не відвертайся.

Ісус тут не робить поправку на те, хто саме просить – друг або ворог. Тобто, кожному, хто проситиме, ми маємо позичати незалежно від нашого ставлення до цієї людини, не відвертатися від неї. Як часто ігноруємо прохання інших людей, тому що вони нам не подобаються або ж ми з ними ворогуємо.