• Спільнота Дабар
• Дата публікації 6 Липня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

Того часу Ісус, відповідаючи, сказав: «Славлю Тебе, Отче, Господи неба й землі, що втаїв Ти це від премудрих та розумних і відкрив те немовлятам. Так, Отче, бо то було Тобі до вподоби. Все передав Мені Мій Отець, і ніхто не знає Сина, тільки Отець; ані Отця ніхто не знає, лише Син – і той, кому тільки бажає Син відкрити. Прийдіть до Мене всі втомлені та обтяжені, – і Я облегшу вас! Візьміть Моє ярмо на себе і навчіться від Мене, бо Я лагідний і покірний серцем, – і знайдете спокій своїм душам. Адже Моє ярмо любе, і Мій тягар легкий». Мт 11, 25-30

Сьогоднішнє Євангеліє – багате на цікаві слова і таємничі вирази. Спробуємо розібратися в деяких з них. Свою мову Ісус розпочинає з прославлення Бога, це вказує на певну єрархію цінностей в Ісуса-людини. Оригінал українського перекладу «славлю» звучить як «освічуюсь в любові» до Тебе, Отче… Неможливо прославити Бога, не маючи до Нього любові. Неможливо без любові поставити Бога на перше місце і щиро прославити.

Порівняння мудрих з немовлятами, завжди зводиться до сентенцій, що ті, хто надміру покладається на свої сили (мудрі) врешті решт програють тим, хто апріорі є залежними від інших (Бога) – немовлятам. Згадуються фарисеї та книжники, які були мудрими, але відкинули Христа, в той час як прості рибалки стали фундаментом Церкви. Все правильно, це так. Але давайте подивимося на цей текст у світлі 1Кор 13;11: Коли я був дитиною, говорив як дитина, думав як дитина, міркував як дитина. Коли ж я став мужем, покинув те, що дитяче.

Є періоди нашої дитячості у вірі, коли Господь нам все відкриває Сам, нам треба лишень вдячно ковтати. Але наступають періоди, коли маємо поборотися за Боже Слово, яке так легко вже не відкривається. Ми можемо впасти в паніку: як так мені було так легко і ясно розважати Святе Письмо, а зараз цього не маємо. Можемо думати, що це регрес, але насправді – природа, природний процес дорослішання, коли Господь вряди-годи «таїть щось від нас».  але є нормально, що ми виростаємо, стаємо мужами і тоді Господь, випробовуючи нашу вірність «втаїв Ти це від премудрих та розумних».

Останні два вірша, здається, суперечать один одному. Спочатку Ісус запрошує всіх втомлених до себе, а потім говорить про ярмо, яке треба взяти, яке виявляється легким.

Що таке ярмо? Це ознака рабства. Гал 5;1 Христос нас визволив на те, щоб ми були свобідні. Тож стійте і під кормигу (ярмо) рабства не піддавайтеся знову. А Ісус нас запрошує в ярмо, в рабство?

Згадаймо, що всі ці слова Ісус звертає до немовлят, яким Бог відкрив тайни, і повернімося до попереднього розділу послання. Гал 4;1 Кажу бо: Доки спадкоємець малоліток (немовля), він нічим не відрізняється від слуги, хоч він і пан усього.

Тепер давайте зберемо мозаїку з цих окремих і, здається, розрізнених пазлів Божого Слова.

Якщо ми не приймаємо ярмо Ісуса ми стаємо під ярмо світу, людей, диявола.

Справжня свобода – це послух Богові, Боже ярмо. Чому мені треба підставити шию перед Ісусовим ярмом? Щоби не стати рабом світу, людей, себе чи диявола, чи всіх їх разом. Але також, щоби отримати спадщину.

Послух Богові, стан ніби рабства є реальністю малолітнього спадкоємця.