• Спільнота Дабар
• Дата публікації 28 Жовтня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

29 жовтня Лк 13, 22-30

Того часу проходив Ісус містами й се­лами, і навчав, ідучи в Єрусалим. Сказав Йому хтось: «Господи, чи мало є тих, які спасаються?» Він від­повів їм: «Силкуйтесь увійти через ву­зь­кі двері, бо багато хто, кажу вам, бу­де намагатися ввійти, та не змо­же. Коли ж встане Господар і зам­кне двері, ви станете знадвору й будете стукати у двері, кажучи: “Гос­по­ди, відчини нам!” А Він у відповідь скаже вам: “Я не знаю вас, звідки ви є!” Тоді почнете казати: “Ми їли й пи­­ли перед Тобою, і Ти навчав на на­­ших площах”. А Він відповість вам і скаже: “Я не знаю вас, звідки ви! Відступіть від Мене всі, які чините безза­кон­ня!” Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака, Яко­ва й усіх пророків у Царстві Бо­жому, а себе – вигнаними геть. І прийдуть зі сходу, із заходу, з півночі, з півдня і сядуть у Царстві Божому. І ось, є останні, які будуть пер­шими, і є перші, які будуть остан­ні­ми!»

Найкращий у світі сусід

Чи не здається Вам, що цей уривок є зразком певної естафети або ж марафону в нашому житті? Ви наввипередки прямуєте до Божого Царства, намагаєтеся пролізти крізь тісні ворота, добігаєте до фінішу – а тут просто перед Вами закривають двері зі словами «Геть від мене!». Як не дивно, саме так більшість із нас сприймає цей текст і пригадуючи всі свої гріхи, мовчки погоджуємося з тим, що саме перед моїм носом Господь двері таки закриє. Та чи дійсно таку перспективу для нас в цьому тексті малює Господь? Якщо так, тоді Бог – це Суддя із таймером в руках та списком наших проколів.

Для того, щоб розвіяти цей химерний образ Бога, придивимося до тексту та спробуємо включити фантазію. Спробуємо уявити, як Бог сидить в цьому будинку, який символізує Боже Царство та де відбувається бенкет. В якій тоді точці ми бачимо себе? На подоланні чергового етапу мега-марафону під назвою «життя» або ж, можливо, в якомусь іншому місці? На допомогу нам приходить сьогоднішній уривок – «Там буде плач і скрегіт зубів, коли побачите Авраама, Ісаака та Якова й усіх пророків у Царстві Божім, себе ж самих викинутих назовні». Якщо раптом під час Великого Суду ми будемо викинутими назовні, то це значить, що ми зараз знаходимось всередині? Жити разом в домі – це бути або хорошими друзями, або ж навіть ближче – родиною. Чи можете Ви уявити своє життя не як марафон, а як співмешкання з Ісусом? Це кардинально змінює мій ракурс стосунків з Господом, бо тоді Він стає для мене не суддею, Який фіксує мої провали на «забігу», а Кимось Близьким, з Яким я живу, телефоную, говорю, скаржусь, вибачаюсь, снідаю та вечеряю. І тоді моє щастя – є Його щастям, мої проблеми стають Його проблемами, мої гріхи стають причиною Його сліз.

До речі, говорячи про прийоми їжі, в тексті знаходимо ще один уривок підтвердження теорії «співмешкання» з Богом. Тих, кого Господь викидає назовні, говорять  – «ми їли і пили перед Тобою». Один прийменник, який вирішує все наше життя, бо можна їсти перед кимось, а можна їсти з кимось. Відчуваєте різницю? Діляться їжею з близькими людьми, на вечерю запрошують коханих… Чи такі мої стосунки з Господом? Моє життя проходить перед Ним, чи разом з Ним?

Що говорить Господь, коли естафетівці просять Його відчинити двері – «Не знаю вас, звідкіля ви». Вас не зачепили ці слова? Не говорить «Ви нічого в житті не зробили, ви образили молодших, не зреалізували Мій план на Ваше життя». Він не знає нас, не знає звідкіля ми. Може, це тому, що ми все своє життя, не мешкали в Його домі, не були його сусідами, а десь долали вигаданий марафон «Як дістатися до Божого Царства».

«Бог мешкає разом зі мною, а я з Ним»!