• Спільнота Дабар
• Дата публікації 12 Лютого, 2015
• http://www.dabar.org.ua

Мк 7, 31-37

Того часу, залишивши околиці Тира й Сидона, Ісус знову прийшов до Галілейського моря, на територію Десятимістя. І привели до Нього глухого й німого, і просили Його, щоби поклав на нього руку. Відвівши його вбік від натовпу, Він вложив свої пальці в його вуха і, плюнувши, доторкнувся до його язика, та звернувши погляд до неба, зітхнув і каже йому: «Еффата!» тобто: «Відкрийся!» І враз відкрилися його вуха, і розв’язалися пута його язика, і він заговорив виразно. Ісус звелів їм, аби нікому про це не говорили. Та чим більше Він їм забороняв, тим більше вони розголошували. І надзвичайно дивувалися, кажучи: «Він добре все робить: глухим дає слух, а німим – мову».

Відразу з цього фрагменту Євангелія перед нами постає образ цього глухого і німого, його підводять до Ісуса просять Його наіть не зцілити, а покласти на нього руки свої. Звичайно цей доторк у людей, які привели інваліда асоціювався зі зціленням, але вони про це не сказали. Чи не здається Вам, що ми також можемо настільк захоплюватися інструкціями для Бога, що суть справи губиться навіть для нас. Ми настільки маємо чітку картину зцілення, настільки звично маніпулюємо Богом, що про зцілення вже забуваємо сказати. Настільки зосереджені на зовнішньому – дотрк руки, що губимо ціль – зцілення.

Звичайно, за глухого і німого мали просити інші. Але, здається, і в нашому житті чи в житті близьких людей є ті, кому комфортніше бачити нас глухими і німими, щоби мати можливість все за нас вирішувати. І це не надінтерпретація, бо ці ж просителі і за Бога навіть вирішили що саме Він має зробити для зцілення. Хтозна може сьогоднішня емоційна чи духовна глухота чи німота когось є наслідком того, що він мав надто турботливих батьків, які все і завжди просили за нього. Це не надінтерпритація іще з іншого боку: Ісус, щоби зцілити таку людину треба було відвести її геть від інших, подалі від тих, які завжди і всюди його турботливо супроводжували по життю. Має наступити момент, коли між мною і Ісусом не буде нічого.

Прекрасний образ зцілення! Ісус, якщо абстрагуватися від Його особи та результату його дій – зцілення, веде себе, як звичайнісінький гопнік – харкаєтсья, пальцями затикає вуха. Зі сторони це може видаватися як знущання, як приниження. Чи хотіли би Ви бути зцілені плювком в обличчя? Залиште зараз занадто духовні пояснення, а просто спробуйте уявити цю картину і поставити себе на місце глухого і німого. Чому Ісус так зробив? Це тайна. Можна лишень конструювати здогадки. Цей інвалід був настільки цупко спакований в кокон турботою тих людей, які привели його, які просили про нього, які, можливо, просили і вирішували за нього завжди, що Ісус лише брутальним жестом міг прорвати цей кокон.

Можна придумувати іще багато пояснень такого дивного зцілення, а реальним залишається лишень сам факт зцілення. Можливо в нашому житті відбувається щось подібне – брутальне, принизливе. Ми сприймаємо це виключно як насилля і приниження. Хтозна можливо нам варто ще раз прочитати цей текст і у всьому цьому побачити Ісуса, який поруч, який зціляє.