• Спільнота Дабар
• Дата публікації 10 Серпня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

10 серпня Мт 14: 22-33

Після того, як натовп наситився, Ісус звелів учням сісти в човна й плисти раніше за Нього на інший бік, а Він тим часом відпустить людей. Відпустивши народ, піднявся сам на гору, щоб молитися. Як звечоріло, Він залишався там на самоті. Човен уже був далеко від берега; його кидали хвилі, бо дув супротивний вітер. У четверту сторожу ночі Ісус попрямував до них, ідучи по морю. А учні, побачивши, що Він іде по морю, жахнулися, кажучи, що це привид, і зі страху закричали. Зараз же сказав їм Ісус: «Відваги, це Я, не бійтеся!» Петро, озвавшись до Нього, сказав: «Господи, коли це Ти, накажи, щоб я пройшов до Тебе по воді!» Він же сказав: «Іди!» І, вийшовши з човна, Петро пішов по воді, щоб іти до Ісуса. Та, побачивши сильний вітер, злякався, почав тонути і закричав, гукаючи: «Господи, спаси мене!» І зараз Ісус, простягнувши руку, схопив його та й каже йому: «Маловірний, чому ти засумнівався?» Коли вони увійшли до човна, вітер стих. А ті, які були в човні, поклонилися Йому, кажучи: «Ти насправді є Божий Син!»

Учні Христа вже не вперше переживають бурю. Але минулого разу з ними був Христос, хоч і спав у човні, але на перший крик по допомогу, Він вгамував бурю і врятував учнів. Цього разу він відправляє їх самих і дає можливість їм пережити бурю наодинці з собою. В нашому духовному житті не має бути пасивності, і, хоч Ісус завжди поруч, Він очікує від нас не тільки смиренності, сильної віри, але і активних дій. («Віра без діл мертва» Як 2:26). Довготерпіння, як один із ознак любові (1 Кор 13:4), не говорить лише про смирення, а про постійне повторювання спроб, щоб уладнати, загоїти, зцілити своє серце та серце ближнього. Терпіти – не означає здаватися, а означає рости, змінюватися і любити не зважаючи ні на що.  Час випробувань – це ліки для нашої душі. Якщо дякувати Богу за кожну тяжку ситуацію, говорячи: «Так, це сталося, і це мені корисно. Так мало бути, це Божа воля. Я її приймаю», – так набагато легше проходити випробування, покладаючись на Його Задум щодо нас. Хвороби, терпіння – це не завжди покарання за минулі події, а часом підготовка до майбутніх благ від Господа. Пригадаймо відомий вислів: «Якщо Бог хоче зробити людині подарунок, Він завертає його у проблему».

Також до нас приходять спокуси як випробування віри і праведності. Бурею, випробуваннями можуть бути і спокуси.  Св. Антоній Великий пише: « Ніхто без спокус не може увійти в Царство Небесне, якби не було спокус, не було б і спасіння». Якби не було спокус не було б і боротьби з ними, не було б перемог. Спокуси змушують нас виявити свою любов до Бога у своїй вірності і силі духа.

Не дивлячись на те, що навкруги бушує стихія, ми, як і учні у ту ніч, щоб не загинути, маємо перебувати у човні, що символізує Церкву Господню. Іларій Піктавійський бачив у «четвертій сторожі» (Мт 14:25), образ другого пришестя (адже перед четвертою сторожою, були вже три – ера Закону, ера Пророків, ера Втілення). Христос прийде знову, віднайде свою заблукану Церкву після бурь стихій, яка втратила сили від пристрастей цього світу, від спокушань антихриста. «Але благий Господь скаже: «Це я, не бійтеся»,- страх розсіється. Він розсіє страх неминучої катастрофи вірою в Його прихід» (Іларій Піктавійський).

«Наш величний Господь заступається за нас, дає впевненість, приходячи і укріплюючи нас, щоб ми у сум’ятті не були викинуті за борт. Човен несе учнів і приймає Христа. Він справді перебуває в небезпеці на воді, але без нього вони загинуть. Тому залишайся в човні і моли Бога. Коли усі засоби будуть тобою використані: поради, кермо, вітрила, коли немає вже помочі від людей і не залишилось сил – залишається лише одне – заволати до Бога. Адже Той, хто піклується про нас, щоб ми допливли у порт, хіба Він залишить Церкву, щоб не привести її до миру і спокою?» (Августин Іпонський).