• Спільнота Дабар
• Дата публікації 22 Вересня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

Лк 8, 19-21

Того часу прийшли до Ісуса Його мати й брати та не могли доступитися до Нього через натовп. І сповістили Йому: «Твоя мати і Твої брати стоять осторонь і ба­жа­ють побачити Тебе». А Він у відповідь сказав їм: «Моя мати й Мої брати – це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують».

Ісус жив зі своєю Матір’ю, батько навчив Його столярській справі, Ісус допомагав Йосипові. Побут цієї сім’ї був врівноважений, спокійний. Після інциденту, коли Ісусу було 12 років, нам залишається коротка біблійна обмовка: “І він пішов з ними й повернувсь у Назарет і був їм слухняний” (Лука 2;51). Можливо Він був їм слухняний до 30 років, до початку публічного служіння? Можливо нашим матерям хочеться, щоби їхні дорослі сини були їм все життя слухняні? Але в будь-якому випадку ця материнська ідилія закінчується. Ісусу 30 і все змінюється… Він кудись зникає, потім по короткім часі про Нього доходять чутки до невеликого Назарету, що Він Вчитель, проповідник, зцілює. Він не дає про Себе знати Матері, рідним. “Хоч би смску написав?” – в таких випадках говорять стурбовані матері, коли син запізнюється.

Недочекавшись Сина, Мати вирушає до Нього, Вона подолала некороткий шлях і є вже немолодою жінкою. Що змусило Її піти в цю путь? Хвилювання, біль? Вона не знаходила Собі місця, коли Ісус зник? Цього ми не знаємо, але знаємо точно, що коли Вона приходить, Ісусові говорять про Неї просять від імені Марії Його вийти Їй назустріч, Він відповідає: “Моя мати й Мої брати – це ті, котрі слухають Слово Боже й виконують”.

З цього Євангелія ми не можемо зрозуміти чи Він залишив учнів і пішов до Матері чи залишився там, проповідуючи. Але погодьтеся це звучить боляче, на секунду відкинувши той факт, що це Ісус, погодьтеся – це жорстоко. Ми не знаємо з чим Марія повернулася додому. Про все можемо лишень здогадуватися, щоправда наша грішна природа мало здатна допомогти в розпізнанні почуттів і думок безгрішних Ісуса і Марії.

Якщо Ісус аж так надовго залишив свою Матір і батька, відділився від Них і при цьому залишався безгрішним, то можемо виснувати, що відділення від батьків щонайменше не є гріхом? Батьки, а особливо матері можуть відчувати великий біль у зв’язку з цим, можуть звинувачувати своїх дорослих дітей, які прагнуть жити самостійно, в тому, що вони розбивають “материнські серця”, але це не гріх.

Гріх радше проявляється в тому, що батьки “поступають” в університет замість дитини, наполягають на своєму категоричному неприйнятті “половинки” сина чи дочки, запевняють, що лише вони розуміються на вихованні онуків, тобто дітей своїх дорослих дітей: “Що ти будеш мені розказувати, я ж тебе виростила?” Варіацій на цю популярну поставу батьківської співзалежності є море, всі не перерахуєш.

Хочу лишень запитати у батьків: “А що Вам легше –  віднаходити духовні сенси цього слова, розмірковувати над різними значеннями Ісусової відповіді чи просто відпустити своїх дітей, збагнувши, що це слово звучить конкретно і до Вас?”