• Спільнота Дабар
• Дата публікації 30 Вересня, 2014
• http://www.dabar.org.ua

1 жовтня

Лк. 9 : 57-62

А як вони подорожували, сказав хтось до нього: “Я піду за тобою, куди б ти не пішов.” Ісус озвався до нього: “Лисиці мають нори й птиці небесні гнізда, Син же Чоловічий не має де голови приклонити.” До другого сказав: “Іди за мною.” Та той відповів: “Господи, дозволь мені перше піти та поховати мого батька.” “Залиши мертвим ховати своїх мертвих”, сказав Ісус до нього. “Ти ж іди, проповідуй Царство Боже.” Інший сказав: “Я піду за тобою, Господи, але перше дозволь мені з домашніми моїми попрощатися.” Ісус сказав до нього: “Ніхто, що поклав руку на плуг і озирається назад, не здатний до Царства Божого.”

«Жодний з тих, хто поклав руку на плуг і озирається назад, не годиться для Божого Царства».

Цікаве порівняння Ісус застосував до своїх учнів. Власне, хто такий учень? Особа, яка прагне знань, розвитку, дивиться в перспективу майбутнього, де і коли може застосувати свої знання і навички.

Коли йдеш на ниву орати землю, то постійно прямуєш вперед. Твій плуг попереду тебе, а ти задаєш курс, напрямок. Щоб озирнутися назад, тобі необхідно зупинитися. Довго стояти на одному місці, можна і яму під собою протоптати. І довго стоячи на одному місці, починаєш грузнути, спочатку тільки по трохи, потім по коліна, по литки і вже не помічаєш, що ти увесь стоїш в ямі.

Чому озираєшся назад?Що тебе може так відволікти, що забуваєш про свої цілі, мету до якої прямував?

Йти за Ісусом, це свого роду певний розвиток, де ти збагачуєшся духовно, де змінюється твоє мислення, починаєш дивитися на світ з розплющеними очима. Стаєш зрілим християнином. Наш кругозір стає ширшим, отримуємо простір, свободу, вибір. Виходимо з зони комфорту.

Учні були готові йти за Ісусом куди б Він не сказав їм. Але в своєму упередженому мисленні завжди намагаємось обмежити не лише себе, але і оточуючих, а особливо Бога в своїх проханнях. Забуваємо, що одна з особливостей християнства це свобода.  «Свобода» несумісна з залежністю, прив’язаністю, маніпуляціями, певними правилами і рамками, які схильні заганяти нас в глухий кут.

Куди насправді хочу я піти?

«Сказав був до Нього один: Я піду за Тобою, хоч би куди Ти пішов. Та Ісус відповів йому: Лисиці мають нори, а птахи небесні — гнізда; Син же людський не має де й голови прихилити».

Ісус це передбачив, тому гарно відповів про лисиць і птахів. Навіть вони мають місце куди повертаються, місце прив’язаності…

«До іншого Він промовив: Іди за мною. А той відповів: Господи, дозволь мені спочатку піти й поховати свого батька».

Так, я піду за тобою, але спочатку, перш за все маю дещо зробити. Пріоритетним є дещо інше, як написано «поховати свого батька». В слові «поховати» багато може критися потаємних намірів. Поховати свої спогади, позбутися минулого тощо. Те що хочемо «поховати», іншими словами сховати від інших і від себе, насправді, визначає те, ким ми є зараз. Власне, поховавши минуле, можна і теперішнього себе там загубити. Застргяти в цій «ямі погребальній» надовго.

«А інший сказав: Я піду за Тобою, Господи, але спочатку дозволь мені попрощатися з домашніми».

Хто ці «домашні»? Кого не хочеш відпустити зі свого життя і йти далі?

Відпусти, не обмежуй себе. Розв’яжи руки Ісусові, дай Йому діяти в твоєму житті. Дозволь Йому показати Боже Царство вже зараз. Дозволь Йому тебе звільнити і подарувати свободу, розвиток, знання, вічність…