• Роман Лаба OSPPE
• Дата публікації 25 Травня, 2013

Роздуми до Слова Божого на п’ятницю VII звичайного тижня, рік І

Мк 10, 1-12

Цей уривок дуже важливий для католицького розуміння нерозривності вінчання.

Головним текстом, на який спираються противники такого розуміння (наприклад, брати-протестанти), є фрагмент із Євангелія від Матея 5, 31-32: Сказано теж: Хто відпускає свою жінку, хай дасть їй лист розвідний. А я кажу вам: Хто відпускає свою жінку, – хіба у випадку розпусти, – той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб. На перший погляд, слова хіба у випадку розпусти допускає розлучення у разі подружньої зради. Але текст тут говорить не про подружню зраду, а про певного роду відносини, описані грецьким словом порнея, які означають не-Божі сексуальні стосунки між людьми та роблять неможливим укладення шлюбу між ними. Більше того: у самому тексті перелюб показаний як наслідок розлучення, а не його причина: Хто відпускає свою жінку, – хіба у випадку розпусти, – той робить з неї перелюбку; і хто взяв би розведену, чинить перелюб…

 Припис розлучення не був передбачений Богом від початку

Окрім цього, старозавітній припис розлучення не був передбачений Богом від початку, а тільки впроваджений, щоб оберігати жінку від сваволі чоловіка.

Існує ще один – на мою думку, незаперечний – доказ, нерозривності шлюбу, навіть у разі зради: відносини Бога та Ізраїля, а також Христа і Церкви.

У Святому Письмі вони виражені в образі подружжя (пор. Іс 52; Еф 5), і попри невірність Божого Народу, Бог ніколи з ним не розлучився – і ніколи не розлучиться з Церквою.