• Роман Лаба OSPPE
• Дата публікації 24 Квітня, 2013

Ісус заговорив на ввесь голос: «Хто вірує в Мене – вірує не в Мене, а в Того, хто послав Мене. І хто  Мене бачить, той бачить Того, хто послав Мене.  Я – світло, на світ прийшов, щоб кожен, хто в Мене вірує, не перебував у темряві. Коли хтось мої слова слухає, а їх не береже, Я його не суджу, бо Я прийшов не судити світ, а спасти світ. Хто Мене відкидає і слів моїх не приймає, має той суддю свого: слово, яке Я вирік, судитиме його дня останнього. Бо не від себе вирікав Я: Отець, який послав Мене, дав Мені заповідь, що Мені казати і що промовляти. І Я знаю, що заповідь Його – життя вічне. Те, отже, що Я кажу, кажу так, як Отець повідав Мені».

Йн 12, 44-50

Слово Ісуса буде нашим суддею дня останнього. Якою є місія судді? Суддя не тільки засуджує, він і оправдовує. Окрім того, судді належить правдиве описання фактів. Це власне те, що чинить з нами Слово Боже: що потрібно засудити – засуджує, а що оправдати – оправдовує. Словом – усе розставляє на свої місця.

Можливо, невипадково грецьке слово κρίνουν (кріно) – «судити», у своєму першому значенні означає «відділяти», «відрізняти». Першим таким розрізненням, яке спостерігаємо у Всесвіті було відділення світла від темряви. Своїм Словом Господь неустанно звершує це відрізнення в закамарках нашого серця.

 Щоб тільки ми не відділили від себе Слово!